Олена Полубояринова

Фотографія Олена Полубояринова (photo Elena Poluboyarinova)

Elena Poluboyarinova

  • Дата смерті: 02.02.1919 року
  • Рік смерті: 1919
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Купчиха 1-ї гільдії, активна учасниця чорносотенного руху, тов. голови і скарбник Союзу Російського Народу (СРН), одна з організаторів Всеросійського Дубровинського Союзу Російського Народу (ВДСРН), найближча сподвижниця засновника і лідера РНР А. В. Дубровіна.

    З дворянської сім’ї, вдова великого видавця купця Дмитра Дмитровича Полубояри-нова (помер в 1905). Володіла дохідним будинком в С.-Петербурзі на Воскресенської наб., будинком в Царському Селі, маєтком «Наполье» в Лузі, книжковим складом і друкарнею. Від шлюбу мала сина Олександра. Подібно більшості активістів Чорної Сотні до революційної смути 1905-1907 на громадському терені ніяк себе не проявляла. Після 1905 взяла активну участь у право-монархічному русі, дійсний член Російського Зборів (PC). У к. 1907 вступила в РНР, незабаром була обрана членом Головної Ради РНР, а потім скарбником Союзу. У числі інших відомих монархічних діячів брала участь у роботі Ярославського наради (3-е приватне Нарада відділів Союзу Російського Народу в Ярославлі 8-10 березня 1909). У належала їй «Вітчизняної друкарні» друкувалася газета «Русское знамя» — орган РНР. У 1909-1912, поки А. В. Дубровін був відсутній в С.-Петербурзі, Полубояринова була редактором газети. Вона витрачала величезні особисті кошти на справи РНР, особливо на газету «Русское знамя» (до 100 тис. руб. у рік).

    Під час розколу в РНР активно підтримувала А. В. Дубровіна, після засідання оновленого Головної Ради 23 травня 1910, де було прийнято рішення не вважати газету «Русское знамя» органом РНР і почати видання «Вісника Союзу Російського Народу», що вийшла із складу Головної Ради. Деякий час фактично очолювала сторонниковДубровина в РНР. Брала участь у роботі З’їзду прихильників Дубровіна (5-й Всеросійський з’їзд Союзу Російського Народу в Москві 21 листоп. — 1 січ. 1911), на якому стала поряд з акад. А. В. Соболевським тов. голови Головної Ради РНР, обраного з’їздом з числа прихильників Дубровіна. В одному з виступів на з’їзді заявила; «Поки я жива — буду давати грошей скільки потрібно на видання «Російського прапора» і на потреби союзників». Крім «Російського прапора» в 1912-1913 видавав щоденну газету «Стріла». Навесні 1912, ґрунтуючись на рішеннях з’їзду прихильників А. В. Дубровіна, Полубояринова намагалася організувати судовий процес проти «обновленського» Головної Ради; справа погодився вести Б. В. Нікольський, але з якихось причин справа не отримала продовження. Полубояринова була рішучим і непримиренним противником послідовників і прихильників Н. Е. Маркова, «три роки систематично руйнують Союз, закривають відділи і тужащихся перевести союзників у націоналістичний табір» (слова з листа до Нікольському в сент. 1912). Восени 1912 виступила одним з головних організаторів ВДСРН, в якому займала пости тов. голови і скарбника Союзу. Крім того, вона складалася почесним членом багатьох монархічних організацій: у Москві, Вологді, Тулі, Казані, Н. Новгороді і деяких інших містах.

    У 1914-1917 була членом Комітету Союзу Російських Православних Людей в Шуї і повітах Володимирської губ. 9 листоп. 1913 взяла участь у публічному обіді на честь «героїв Київського процесу» (справа Бейліса), який влаштував Б. В. Нікольський і на якому були присутні митр. Флавіан (Городецький), архієп. Никон (Різдвяний), В. Р. Щегловітов, М. О. Меньшиков, А. В. Дубровін, А. В. Соболевський і ін. видатні праві. У числі учасників обіду вона підписала вітальну телеграму Р. Р. Чаплинському, В. А. Сікорському, Д. П. Косоротову А. С. Шмакову, Р. Р. Замысловскому за мужність, виявлену в ході розслідування вбивства Андрійка Ющинського. Учасниця Нижегородського наради (Всеросійське монархічне нараду в Нижньому Новгороді уповноважених правих організацій 26-29 листоп. 1915), на якому її обрали почесним членом Наради і головою секції «Про взаємне об’єднання правих організацій». За підсумками Наради обрано до складу Президії Монархічного Руху (поряд з А. В. Дубровиным, К. Н. Пасхаловым, Н. П. Родзевичем, Н. Н. Тихановичем-Савицьким, Н. П. Тихменевым та секретарем Наради В. І. Дудніченко), якому було доручено виконувати постанови Наради і займатися організацією наступних монархічних з’їздів і нарад. У роки Першої світової війни на зборах в її квартирі обговорювалося питання про організацію зовнішнього спостереження за діяльністю Міського і Земського Спілок з метою складання доповідей для органів правопорядку про їх діяльність.

    Після державного перевороту в февр. 1917 Полубояринова стала однією з головних мішеней нової влади. Спочатку обшуку була піддана її квартира, а 11 березня вона сама була заарештована. Її допитувала Надзвичайна Слідча комісія (ЧСК) Тимчасового уряду. Полубояринова дуже гідно вела себе на допиті, не намагалася вигородити себе і не зраджувала соратників по боротьбі. В результаті на запит прокурора Петроградської судової палати ЧСК повідомила 13 червня 1917, що «при цьому положенні розслідування злочинної діяльності Союзу Російського Народу не здобуто матеріалу, изобличающего Олену Полубояринову в якому-небудь злочинне діяння і тому залучати її в якості обвинуваченої Комісією не припущено». Тим не менше її продовжували утримувати у в’язниці, і тільки через хвороби перевели з «Хрестів» в лікарню. Мабуть для того, щоб показати лукавство нової влади, гучно заявляла про свободи і одночасно проводила репресії проти своїх ідейних супротивників — чорносотенців, Полубояринова звернулася, як повідомляли газети, в Петросовет з проханням дозволити їй відновити видання газети «Русское знамя», закритою виконкомом Петросовета 5 березня. Мовляв, свобода повинна існувати для викладу будь-яких поглядів. Однак нічого не домоглася.

    За даними Архіву УФСБ Росії по Санкт-Петербургу і Ленінградської області, Полубояринова була розстріляна Петроградської ЧК в день великого християнського свята Стрітення Господнього 15 лют. 1919 (кримінальну справу в архіві відсутня).