Михайло Первухін

Фотографія Михайло Первухін (photo Mihael Pervuhin)

Mihael Pervuhin

  • День народження: 01.10.1904 року
  • Вік: 73 року
  • Дата смерті: 22.07.1978 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Член партії з 1919 р., член ЦК у 1939-1961 рр., член Президії ЦК 16.10.52—29.06.57 рр. (кандидат 29.06.57—17.10.61 рр.). Народився в сел. Юрюзань Челябінської області. Російська. У 1929 р. закінчив Московський інститут народного господарства ім. Р. В. Плеханова.

Державний діяч, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби (1944), Герой Соціалістичної Праці (1949). Син коваля. Освіту здобув у МІНХ імені Р. В. Плеханова (1929). У 1919 вступив у РКП(б). Вавг.-окт. 1919 член комісії по націоналізації майна буржуазії в Златоусті, потім працював у газеті і позашкільних закладах. У жовт.-листоп. 1920 брав участь у придушенні селянського повстання в районі Златоуста. У січ.-сент. 1921 відповідальний секретар газети «Пролетарская мысль», у жовт. 1921 — кві. 1922 зав. политпросветом і член бюро райкому комсомолу. З 1929 працював на електростанціях. В 1936-37 директор Каширської ГРЕС. У червні-сент. 1937 головний інженер «Мосенерго». З сент. 1937 нач. Головного управління енергетичного господарства, з січ. 1938 заст., з червня 1938 1-й заст. наркома важкої промисловості СРСР. З 1939 член ЦК ВКП(б). Весь час існування Наркомату (міністерства) електростанцій і електропромисловості СРСР (24.1.1939 — 17.4.1940 і 5.3.1953 -17.4.1954) його беззмінний керівник. З 17.4.1940 за 15.5.1944 і з 17.1.1950 за 15.3.1953 заст. перед. РНК (Ради міністрів) СРСР. Одночасно з лют. 1942 по січень. 1950 нарком (міністр) хімічної промисловості СРСР. Під час Великої Вітчизняної війни одночасно був заст. перед. Ради з евакуації. Керував евакуацією промисловості, розгортанням нових потужностей, а після війни — відновленням зруйнованих підприємств. У 1946-62 депутат Верховної Ради СРСР.

16.10.1952 став членом Президії ЦК КПРС. Після смерті В. В. Сталіна обіймав вищі посади в уряді: заст. (дек. 1953 — февр. 1955) і 1-й заст. (февр. 1955 — липень 1957) перед. Ради міністрів СРСР, перед. Державної економічної комісії з поточного планування народного господарства (1956-57), міністр середнього машинобудування СРСР (з квіт. 1957). У 1956-57 П. зблизився з «антипартійною групою» Р. М. Маленкова, Л. М. Кагановича, В. М. Молотова, прагнули до відмови від прийнятої Н.С. Хрущовим політики десталінізації країни. Підтримав їх на засіданні Президії ЦК, коли більшість його членів виступили проти Хрущова. За участь у «антипартійній групі» 29.6.1957 переведений з членів у кандидати в члени Президії ЦК, а в липні 1957 знижений до пред. Державного комітету по зовнішніх економічних зв’язках. В февр. 1958 відправлений послом в НДР, а в жовт. 1961 виведений зі складу ЦК. У 1963-65 нач. управління енергетики та електрифікації Ради народного господарства СРСР. З 1965 займав другорядні посади нач. відділів у Держплані СРСР.