Михайло Грушевський

Фотографія Михайло Грушевський (photo Mihael Grushevskiy)

Mihael Grushevskiy

  • Місце народження: Хелм, Росія
  • Дата смерті: 25.11.1934 року
  • Рік смерті: 1934
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Грушевський Михайло Сергійович (17 сент. 1866, Холм, Польща — 25 листоп. 1934, Кисловодськ, похований у Києві). Народився в сім’ї викладача гімназії. Дитинство провів на Кавказі, закінчив Тифлиську гімназію. В 1886-90 навчався на іст.-філол. ф-ті Київського ун-ту, залишений при ун-ті професорським стипендіатом. У 1894 захистив магістерську дисертацію і отримав кафедру укр. історії у Львівському ун-ті, керував нею близько 20 років, залишаючись росссийским підданим.

    У громад.-політ. діяльності був близький до радикальних укр. колам. Став ідеологом нац. руху: його концепція історії України обґрунтовувала іст. виправданість боротьби українців за нац. звільнення і вимога автономії («Нариси з історії укр. народу», 1904; «Історія Украіни — Руси», 8 томів, 898-1913). Статті Грушевського по укр. питання друкувалися в рос. газетах. У 1906 Грушевський приїжджав у Петербург, де зблизився з місцевими укр. діячами, заснував ж. «Укр. Вісник», видав зб. своїх статей «Звільнення Росії та укр. питання». У 1907 році в Києві очолив Укр. навч. про-во. Один з лідерів створеного в 1908 ТУПа (Товариство украінських поступовців — Т-во укр. поступовців) — укр. лиоерально-демокр. орг-ції, яка стояла на платформі конституц.-демокр. ладу і авт. України, близькою за політ, орієнтації до кадетів. У 1914 заарештований як прихильник «мазепинства» і після неск. місяців в’язниці в февр. 1915 висланий до Симбірська; в кін. 1915 Грушевському вдалося добитися дозволу (з допомогою акад. АА Шахматова) на переїзд в Казань, через рік — до Москви.

    Після Лют. рев-ції 1917 у Києві. 4 березня була створена Центр. Рада, яка очолила укр. нац. рух; Грушевський був заочно обраний її перед. 14 березня прибув до Києва як загальновизнаний укр. нац. авторитет і лідер. Послідовно і енергійно Грушевський став домагатися автономії України — у своїх програмних статтях, в публічних виступах і в політиці керованої ним Центр. Ради.

    14-15 березня був присутній на губ. кооп. з’їзді Київщини, 19 березня брав участь в укр. маніфестації, організованою Центр. Радою (близько 100 тис. учасників), двічі виступав із закликом боротися за автономію України, заявив, що настав час створити укр. народовладдя і держ. право України в союзі з ін. народами Європи у федеративній республіці Російської». У виданій у Києві в 1917 брошурі «Звідки пішло украінство i до чого воно йде» («Звідки з’явилося українство і до чого воно йде») писав: «Українці не мають наміру відділятися від Рос. Республіки. Вони хочуть залишитися в добровільній і вільній зв’язку з нею» (с. 14). Виступаючи на межпарт, конференції соц. орг-ций (поч. квіт.), відстоював позиції Центр. Ради, доводив

    безпідставність висунутих проти неї звинувачень в «сепаратизмі» і «шовінізм». У ст. «Чи Україна тільки для украінців?» («Тільки для українців Україна?») підкреслював: «Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати на благо краю та його жителів. І всякий, хто поділяє такі погляди, дорогий співгромадянин для нас, незалежно від того, хто б він не був — великорос, жид, поляк, чех» («Нова Рада», 1917, № 15).

    Будучи одним з лідерів ТУПа (25-26 березня керував роботою з’їзду), Грушевський все більше розходився в поглядах з ліберально-демокр. крилом укр. руху і став членом Укр. партії соціалістів-революціонерів (УПСР) (організаційно оформилася в березні). Разом з укр. з-д. укр. есери становили соц. більшість в Центр. Раді. У своїй держ. діяльності Грушевський був последоват. провідником політ. лінії УПСР.

    Керував роботою Укр. нац. конгресу (5-7 квітня): у вступить. доповіді виклав свою політ. програму, гол. змістом до-рій було досягнення автономії України; таємним голосуванням обрано перед. укр. Центр. Ради (УЦР), очолив також і виконає, к-т — Малу Раду. Брав участь у роботі трьох укр. військових і селянського з’їздів. Отримавши від Часу. пр-ва відмову у надання Україні автономії до розгляду і вирішення цього питання Учред. Зборами. Грушевський заявив 3 червня на хрест. з’їзді, що укр. народ повинен сам вирішувати свою долю.

    Грушевський керував діями УЦР, яка проголосила свій 1-й Універсал. Після урочистостей, проголошення 1-го Універсалу 12 червня Грушевський сказав, що тепер українці будуть самі творцями свого життя. 23 червня на пленумі УЦР доповідав про формування першого укр. пр-ва — Ген. Секретаріату.

    Разом з В. К. Винниченко вів переговори з делегацією Брешемо. пр-ва (А. Ф. Керенський. М. В. Терещенко, В. Р. Церетелі) 29-30 червня в Києві, в результаті чого були досягнуті угоди і прийнята «Декларація Брешемо. пр-ва до укр. Раді від 2 липня. 3 липня на пленумі УЦР, після того як був зачитаний 2-й Універсал УЦР, Грушевський заявив, що фактич. отримана автономія України з законодат. і виконає, органами — Радою і Секретаріатом.

    Посилилися міжпартійні розбіжності змусили Грушевського подати 6 липня у відставку з поста перед. УЦР, однак відставка не оыла прийнята. У сер. серп. фракція укр. есерів УЦР (не без участі Грушевського) домоглася відставки Ген. Секретаріату на чолі з с-д. Винниченка, приводом для до-рій стало бурхливе обговорення «Брешемо. інструкції Ген. Секретаріату Брешемо. пр-ва на Україні» від 4 серп. про його функціях та структурі.

    10-15 сент. перед. скликаного УЦР З’їзду представників національностей, які домагалися перетворення Росії на федерацію авт. нац. областей.

    УЦР та її перед. засудили Окт. вооруж. відновл. в Петрограді і не визнали РНК 7 листопада на засіданні Малої Ради Грушевський виступив з промовою, в якій заявив, що потрібні вирішить, кроки для зміцнення влади. Далі Грушевський зачитав 3-й Універсал, який проголосив Українську Народну Республіку (УНР) як федеративну частину Зростав. Республіки.

    9 січ. 1918 на закритому засіданні Малої Ради Грушевський запропонував свій проект 4-го Універсалу. З трьох представлених проектів (Винниченко, Н. Шаповала і Грушевський був обраний його текст як основа сувм. редакції — відтепер Україна проголошувалася незалежною гос-вом. Грушевський розробляв концепцію незалежного демокр. укр. гос-ва з орієнтацією на Європу, розмірковував про майбутнє адм.-терр. пристрої, ставив питання про держ. символіки. ден. одиниці тощо — все це увійшло в сб. «На порозі ново? Украіни» — «На порозі нової України» (К., 1918).

    26 січ. сов. війська зайняли Київ. Центр. Рада і пр-во УНР виїхали на Волинь. Повернутися вони змогли під прикриттям ньому. військ, після укладення делегацією УНР Брест-Литовської угоди з країнами Четверного союзу. Після повернення Грушевський продовжував залишатися перед. УЦР і проводив в ній ту ж політ, лінію. Писав ст. Повороту не буде» («Повороту не буде»): «Зберігаючи укр. державність, будемо будувати міцну твердиню, до до-рій не зможе підступитися поліцейсько-бюрократич. реакція. Укрепляяавторитет нашої соц. Центр. Ради та її соц. мін-ва, хочемо зробити нашу Україну твердою фортецею соціалізму. Будемо будувати республіку не для буржуазії, а для трудящих мас України, і від цього не відступимо!» («На порозі новоі Украіни», с. 84).

    УНР переживала кризу, політика її пр-ва не влаштовувала значну частину селянства. Раді міністрів не вдалося оволодіти ситуацією, що влада на Україні практично не було, панували хаос і анархія, що не влаштовувало і ньому. оккупац. влада. 28 квітні на засіданні Центр. Ради німцями було заарештовано кілька міністрів УНР: Грушевський заявив німецькому командуванню протест. 29 квітня Рада прийняла конституцію і обрала м. Грушевського президентом Української Народної Республіки. В ніч з 29 на 30 квітня відбувся державний переворот, УНР припинила своє існування, була проголошена Українська Держава на чолі з гетьманом П. П. Скоропадським.

    Після перевороту Грушевський жив у Києві, відійшов від політики і повернувся до наук. роботі. Відмовився від співпраці з новою адміністрацією, не увійшов у комісію з орг-ції Укр. Академії наук (УАН), мотивуючи це тим, що не може співпрацювати з режимом, що знищила демокр. укр. гос-во. В февр. 1919 Грушевський переїхав до Кам’янця-Подільського, редагував газ. «Голос Поділля» («Голос Поділля»), працював над підручником історії для укр. шкіл.

    В кін. березня 1919 виїхав за кордон. Організував Укр. социологич. ін-т (у Відні, потім у Празі), видавав орган УПСР ж. «Борітеся — поборете» («Борітеся — поборете»). Засудив Варшавський договір С. В. Петлюри з Ю. Пілсудським. У 1922 відійшов від політичної діяльності. В кінці 1923 обраний академіком ВУАН, в березні 1924 вернувся на Україну. Очолив Історичну секцію ВУАН і ряд її комісій — історико-географічну, культурно-історичну, фольклорну, відновив видання ж. «Україна». У 1931 Грушевському були пред’явлені звинувачення у «контрреволюційній діяльності», проте, після арешту і допитів у Харкові та Москві був звільнений. Жити і працювати йому було призначено в Москві (ще в 1929 Грушевський був обраний дійсним членом АН СРСР)