Михайло Говоруха-Отрок

Фотографія Михайло Говоруха-Отрок (photo Mihael Govoruho-Otrok)

Mihael Govoruho-Otrok

  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Державний і громадський діяч, член правої групи Державної Ради, активний діяч Об’єднаного Дворянства, член Головної Ради Союзу Російського Народу (СРН), член Ради Російського Зборів (PC), автор відомої записки Імператорові Миколі II Олександровичу про заходи щодо запобігання революції.

    Потомствений дворянин Курської губ., з відомого малоросійського роду. Великий землевласник (534 дес. у Білгородському у. Курської губ.). Дід Микола Хомич був білгородським городничим, батько — артилерійський офіцер, вийшов у відставку в чині поручика. Відомий белетрист і критик охоронного спрямування, в минулому народник Юрій Миколайович Говоруха-Отрок (1854-1896) доводився йому двоюрідним братом. Народився поблизу Білгорода в імені Таврово. Закінчив Полтавський кадетський корпус, потім Миколаївське кавалерійське училище (1886) по першому розряду і був випущений в чині корнета в 36-й Охтирський гусарський полк. Незабаром перевівся в л.-гв. Кірасирський ЕИВ полк, у якому прослужив до 1888. У 1888 р. за станом здоров’я був змушений залишити військову службу у званні гвардії старшого лейтенанта запасу (1892 остаточно звільнений від військової служби). У 1890 наказом по МВС був призначений земським начальником 1-го ділянки Бєлгородського у. Курської губ. У 1901 році на зборах землевласників Бєлгородського у. був обраний земським гласним, потім (в тому ж році) головою Бєлгородської земської управи і почесним світовим суддею (постійно переобирався на нові триріччя). Завдяки енергії й авторитету Говоруха-Отрока аграрне рух, що охопив багато районів Курської та Харківської губ., не торкнулося Бєлгородського у., отримав незабаром у пресі найменування «Курської Вандеї». У н. 1908 році він був обраний головою Курської губернської земської управи і призначений членом Ради у справах місцевого господарства при МВС. У серп. 1909 обраний членом Держ. Ради від Курського губернського земського зібрання, в 1912 році, переобраний переважною більшістю голосів (37; 9 — проти) на нове триріччя. У Держ. Раді був членом комісій: фінансової, за внесення узаконень про неприсутственных днями, про волосному земському управлінні. У період легіслатури III Державної Думи входив в Бюро для взаємної обізнаності та спільних дій правыхдеятелей, яке складалося з трьох членів Думи (А. С. Вязигин, Р. Р. Замысловский і гр. А. А. Бобринський) і трьох членів Держ. Ради (Говоруха-Отрок, кн. А. Н. Лобанов-Ростовський і А. С. Стишинский) під головуванням члена Держ. Ради кн. А. А. Ширинського-Шихматова. За весь час своєї багаторічної громадянської служби принципово відмовлявся від присвоєння йому цивільних чинів, вважаючи особливою честю залишатися відставним гвардії поручиком.

    У розпал смути в 1905 разом з гр. В. Ф. Доррером став організатором Курської Народної Партії Порядку (КНПП). Партія виросла з гуртка ідейно близьких гр. Дорреру осіб, серед яких крім Говоруха-Отрока були кн. Н. Д. Касаткін-Ростовський, Н. Е. Марков, Р. А. Шечков та ін. КНПП надрукувала 10 жовт. 1905 у вигляді прокламації свою платформу «Чого бажає Курська Народна Партія Порядку», яка справила на багатьох опозиціонерів протверезне дію. Згодом КНПП злилася з Курським відділу СРН. Говоруха-Отрок входив у керівні органи монархічних спілок: з 25 березня 1910 по 15 березня 1912 був членом Ради PC, з 3 листоп. 1909 був членом Головної Ради РНР. У конфлікті Н. Е. Маркова з А. В. Дубровиным підтримував Маркова. Він також брав участь у діяльності низки комісій, які організовував Російський Народний Союз їм. Михайла Архангела. Активний учасник з’їздів Об’єднаного дворянства (ОД). Був членом редакційної комісії з єврейського питання, обраної на VII з’їзді ОД (1911). У 1912-1915 — член Постійної ради ОД. На з’їздах ОД виступав з грунтовними промовами по ряду питань, в тому числі: про волосному сході (IX з’їзд, 1913); про потреби і заходи боротьби з Прогресивним блоком (XII з’їзд, 1916); про відстрочки від військової повинності (XII з’їзд) та ін. В одному зі своїх виступів на з’їзді ОД, охарактеризував програму Прогресивного блоку наступними словами: «…Програма Прогресивного блоку — все та ж прекрасна незнайомка,яка вже з’являлася 10 років тому в 1905 і 1906 рр. Правда, риси цієї незнайомки в кадетської програмі кілька підфарбовані, дещо пом’якшені, вона прийшла до нас без приданого, в ній немає пункту про відчуження приватновласницьких земель, але це придане, звичайно, буде зароблено».

    Не соромився називати себе чорносотенцем. В одній зі статей на газ.«Курська бувальщина» (6 лют. 1907, № 29) писав: «Нас ви називаєте чорносотенцями. Нехай так, і ми не заперечуємо проти ніби образливого назви — великих патріотів, які визволили країну від іноземного ярма. Так, ми віримо, проста, сіра, чорна Русь йде на порятунок Великої і Малої і Білої Росії <…> але так не буде червоною, республіканської Росії!».

    У 1915-1916 був членом гуртка А. А. Римського-Корсакова, об’єднував найбільш активну частину правих державних діячів. В листоп. 1916 склав записку з планом заходів, спрямованих на приборкання революційного руху і опозиції, яка через кн. Н. Д. Голіцина була передана Государю. У «Записці» пропонувалося: призначити чиновників, відданих царської влади, здатних «до боротьби з анархією»; розпустити Держ. Думу Маніфестом без вказівки нового строку її скликання; змінити деякі статті Основних Законів; ввести в обох столицях військове (або навіть облогове положення; забезпечити гарнізони кулеметами для придушення заколоту; закрити органи лівої печатки; мілітаризувати заводи, майстерні, що працюють на оборону; призначити урядових комісарів в Союз земств і міст і військово-промислові комітети з метою припинення революційної пропаганди; надати місцевим начальникам право видаляти учасників антиурядових виступів; оновити склад Держ. Ради, прибравши тих, хто симпатизує Прогресивного блоку. Щодо майбутнього Держ. Думи пропонувалося: «Вибори повинні бути одностепенные, безпосередні від міських і повітових побутових та станових груп», з після-дмуть отборомили за жеребом, або, «краще, за Височайшим ласки»; стежити за думою, уряду створювати «більшість у думі»; у розпорядженні голови Ради міністрів мати особливе обличчя, «особливу і притому серйозно поставлене організацію і великий спеціальний фонд для ведення внутрішньої політики в самій думі з єдиною метою створення та підтримання постійного міцного більшості, сприятливого уряду». Говоруха-Отрок вважав безглуздим всякий змову з ліберальною опозицією, бо «ці елементи настільки слабкі, настільки розрізнені і, треба говорити прямо, настільки бездарні, що торжество їх було б настільки ж швидко, як і неміцно». Поступки лібералам він розглядав як початок незворотного процесу полівішання країни. Кінцева точка зору автора документа збігалася із загальною позицією правих — відновити самодержавство в повному обсязі. При безпосередній участі Говоруха-Отрока була складена ще одна «Записка» (січ. 1917), яка рекомендувала для боротьби з насувається революцією зробити контрреволюційний переворот — змінити закон про Держ. Думі і виборах в неї і ввести в країні воєнний стан. Документ був переданий Імператору Миколі II Н. А. Маклаковим.

    Нагороджений орденами: св. Анни 3-го ст. (1896), св. Станіслава 2-го ст. (1903), св. Анни 2-го ст. (1906), св. Володимира 3-го ст. (1913). Був одружений на дочці подпрапорщика Євгенії Володимирівні Павлової. Діти: Михайло (1898-1967), Євгенія (1899-?), Борис (1901-1965), Яків (1904-?), Олексій (1905—?). Сини Борис і Михайло служили гусарами 13-го гусарського Митавского (Нарвського) полку. Борис — корнет, помер у Парижі; Михайло — ротмістр, в еміграції перебував у охороні вів. кн. Володимира Кириловича. Помер у Парижі. Відомості про долю самого Говоруха-Отрока після революції уривчасті. За повідомленням бєлгородського професора 3. Т. Прокопенко, він був у Білгороді в 1919 разом з військами А. В. Денікіна. Потім, мабуть, емігрував.