Михайло Фрунзе

Фотографія Михайло Фрунзе (photo Mihail Phrunze)

Mihail Phrunze

  • День народження: 02.02.1885 року
  • Вік: 40 років
  • Місце народження: р. Пишпек, нині Фрунзе, Росія
  • Дата смерті: 31.10.1925 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Вже укладеними був залучений у справі про збройний опір поліції і двічі засуджений до страти, заміненої під натиском громадської думки 6-річною каторгою.

Фрунзе Михайло Васильович [21.1 (2.2).1885, Пишпек, нині р. Фрунзе Киргизька РСР, — 31.10.1925, Москва]. Народився в сім’ї фельдшера.

Після закінчення Пишпекского міського училища Фрунзе поступив у гімназію р. Вірного, яку закінчив із золотою медаллю. У 1904 став студентом економічного відділення Петербурзького політехнічного інституту. Активно беручи участь у студентських і робітничих гуртках, вступив у більшовицьку фракцію РСДРП, після арешту висланий зі столиці, поповнивши число професійних революціонерів.

Працював у Москві, Іваново-Вознесенську, ставши одним з організаторів знаменитої страйку текстильників. У грудні 1905 брав участь у боях на Червоній Пресні в Москві. У 1906 Фрунзе був делегатом IV з’їзду РСДРП в Стокгольмі, де познайомився з в. І. Леніним. У 1907 році був обраний делегатом V з’їзду РСДРП, але був заарештований і засуджений на 4-річні каторжні роботи.

Вже укладеними був залучений у справі про збройний опір поліції і двічі засуджений до страти, заміненої під натиском громадської думки 6-річною каторгою.

У березні 1914 відправлений на довічне поселення у Східний Сибір. У 1916 біг і, перебуваючи на нелегальному становищі, вів революционнцую роботу серед солдатів Західного фронту.

До початку Лютневої революції 1917 Фрунзе був керівником революційної організації з центром у Мінську та відділеннями в арміях Західного фронту. Брав активну участь у підготовці та проведенні Жовтневої революції 1917, після перемоги якої очолив Іваново-Вознесенський губвиконком, комітет партії, військовий комісаріат; був депутатом Установчих зборів від більшовиків.

З 1918 Фрунзе — один з найактивніших учасників громадянської війни: в 1919 командував Південною групою армій Східного фронту, розгромила А. В. Колчака, був командувачем військами Туркестанського фронту, членом комісії ВЦВК і Раднаркому РРФСР у справах Туркестану.

У 1920 воював проти армії бухарського еміра, керував розгромом П. Я. Врангеля. Коли восени 1920 Червона Армія взяла Крим, Фрунзе віддав наказ щадити здалися в полон, телеграфував Врангелю пропозицію повного прощення всім здали зброю і можливості еміграції тим, хто цього захоче, за що отримав сувору догану в. І. Леніна, здивованого «непомірною поступливістю умов».

У безглуздої бійні в Криму білих офіцерів, що проводилася каральної трійкою (Р. Л. П’ятаков, Р. С. Землячка, Б. Кун), Фрунзе не брав, т. к. був відправлений на Україну для боротьби з Н.І.Махно. Він був призначений командувачем усіма Збройними Силами України і Криму, уповноваженим Реввійськради Республіки.

За вміле військове керівництво нагороджений Почесним революційним зброєю і двома орденами Червоного Прапора. В 1924 був затверджений на посаді заст. голови Реввійськради СРСР і народного комісара з військових та морських справах СРСР, одночасно будучи начальником штабу РСЧА і Військової академії.

Під керівництвом Фрунзе в СРСР була завершена розпочата Л. Д. Троцьким військова реформа 1924 — 1925. У 1925 Фрунзе був призначений головою Реввійськради СРСР і народним комісаром у військових і морських справах.

Фрунзе помер після операції, ставши, за переконливим результатами досліджень Р. А. Медведєва і В. Д. Тополянського, однією з численних жертв встановлюється сталінської диктатури.