Михайло Алабовський

Фотографія Михайло Алабовський (photo Mihael Alabovskiy)

Mihael Alabovskiy

  • День народження: 09.01.1874 року
  • Вік: 63 роки
  • Дата смерті: 08.12.1937 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Голова Київського відділу Союзу Російського Народу (СРН), член Ради Монархічних З’їздів. Народився в с. Саюкино Тамбовського у. у багатодітної та бідної сім’ї псаломщика (згодом диякона) П. В. Алабовского.

Народився в с. Саюкино Тамбовського у. у багатодітної та бідної сім’ї псаломщика (згодом диякона) П. В. Алабовского. Навчався в Тамбовському Духовному училищі в 1883-87, потім в 1887-93 на казенному утриманні під опікою Ради Піклування про бідних вихованців в Тамбовської Духовної семінарії. В 1893-97 на кошти Піклування навчався в Київській Духовній академії. У 1893 році було засновано Київське товариство поширення релігійно-моральної просвіти в дусі Православної Церкви, перейменоване потім у Київське релігійно-просвітницьке товариство (КРПО), що увібрало в свої ряди весь колір київського духовенства, членом товариства став і молодий вихованець академії М. Алабовський (згодом він був обраний членом Ради КРПО). Закінчивши академію кандидатом богослов’я (кандидатське твір «Благотворно перетворює вплив християнської релігії на людей як факт, що доводить її Божественне походження»), 1 січ. 1898 році був призначений на посаду вчителя однокласній Олександро-Миколаївської школи при нововлаштованої Макаріївської Юрковецкой церкви, яка до того часу ще не становила окремої парафії. 10 березня 1899 висвячений на священика і призначений настоятелем Макаріївської Юрковецкой церкви, де прослужив до 1907. За його ініціативою було засновано Свято-Макаріївське парафіяльне братство, з метою сприяння утвердженню в парафії Православної християнської віри і істинно християнського життя і турботи про бідних і потребують матеріальної допомоги парафіянах. О. Михайло розширив церковно-приходскою школу, законовчителем і завідувачем якої він був. Він організував проведення народних читань з російської історії на підставі книги відомого московського історика монархіста Ст. Ст. Назаревского «Російська історія 862-1676. Загальнодоступні читання». Місцевість, яка вважалася і в моральному, і в матеріальному плані відсталою, стала перетворюватися.

Під час смути 1905-07 о. Михайло взяв активну участь у монархічному русі. Був членом Російського Зборів (РС), куди його взяли за особистою пропозицією голови Ради РС кн. Д. П. Голіцина. У 1906 році він перебував у списках виборців у Міську думу (за Лук’янівській частині міста) від Київської Монархічної партії. У смутний час Свято-Макаріївське братство змушене було займатися суспільно-політичною діяльністю. Так 31 травня 1907 на річному зборах братства з промовою «Православні Братства і революція» виступив проф. П. В. Нікольський. За пропозицією о. Михайла на зборах була возглашена «Вічна пам’ять» убитому терористами в Твері гр. А. П. Ігнатьєву, колишньому Київському генерал-губернаторові, батьку про місцевому храмі, а також і іншим жертвам революційного терору. У зв’язку із спробами здійснити замах на священну особу Государя Імператора він проголосив здравицю Царя і запропонував прийняти всеподданнейшую телеграму, у якій зазначалося, що «братство вважає своїм священним обов’язком стояти за Православну Церкву, Самодержавного Царя і Св. Русь неподільну». 12 лют. 1907 депутація братства на чолі з о. Михайлом вітала єп. Чигиринського Платона (Рождественського), першого архієрея — депутата Державної Думи і почесного члена Братства. Депутація звернулася до владики з клопотанням про надання сприяння виконанню постанови братства з питань загальнодержавного характеру. Братство пропонувало внести на розгляд Державної Думи і Державної Ради 2 питання: «1. Існуючий спосіб забезпечення духовенства допомогою давання за требоисполнение значною мірою перешкоджає моральному єднання пастиря з пасомыми. Братство вважає необхідним призначення духовенству відповідного змісту з казни. 2. Вважаючи взагалі, що православне початкова освіта недосяжно інакше як при найбільш повному вплив і керівництво Церкви — братство визнає за необхідне, щоб усі школи (початкові) в Імперії знаходилися в найближчому ведення парафій». Ця ініціатива виходила з принципової установки голови братства, улюбленою ідеєю якого була зміна ролі приходу: «У нас немає серйозного громадської думки не лише церковним, але й по інших різноманітних питань державного життя. Почин в справі з’ясування та формулювання церковно-громадської свідомості повинен бути взятий церковно-парафіяльними установами як найближче стоять до справи. Ми переживаємо час, виняткове по своїй важливості. Якщо ми, пастирі, не візьмемося за справу організації народної маси, об’єднавши її в парафіях, то прийдуть інші діячі, з іншим прапором, і захоплять її в протилежну сторону. Якщо б з усіх кінців Росії лунав дружній голос православних парафій, яку неймовірну картину представив би цей справжній голос народу і який противагу знайшли б у ньому звичайні тепер зловживання голосом народу». Ініціатива о. Михайла знайшла відгук в середовищі київського духовенства; в листоп. 1907 відбулося зібрання пастирів Києва, яке доручило комісії з прот. Р. Прозорова, священиків В. Троїцького і Алабовского скласти доповідь «про необхідності в даний час пожвавлення пастирської благодійництво та про організації благодійності під покровом Святої Церкви». О. Михайло використовував будь-який привід для доказу необхідності реформи, яка б поставила в центр церковного життя православний прихід (цю ідею відстоював і багато інших монархісти). Так, у зв’язку з проходили в березні 1910 Всеросійським з’їздом з громадського піклування і приватної благодійності він написав статтю, присвячену «первісної одиниці організації громадського піклування» — парафії. Він доводив, що саме «прихід є найбільш бажаною первісною одиницею громадського піклування, перш за все з точки зору самої ідеї християнської доброчинності». І практичне здійснення ідеї християнської благотворительностивозможно тільки в приході, де «найбільш забезпечена можливість відрізняти справжню бідноту від підробленої і таким чином успішно вести боротьбу з таким укоріненим злом, як професійне жебрацтво». На чолі справи «повинен стояти парафіяльна рада, парафіяльне братство чи піклування, з неодмінною участю у справах благодійності представників земств, міст, адміністрації». Передбачаючи можливі заперечення, що «при сосредоточии благодійності в руках приходу, ігноруються інтереси іновірних бідняків, а тому потрібно взяти одиницю — не вероисповедательную, а державну», о. Михайло резонно зауважував, що «Церква ніколи не відрізнялася нетерпимістю до інших вір і завжди була чуйна до істинної потребі, хоча б повість чужинець». І щоб заспокоїти сумнівалися, пропонував «в інтересах справедливості, в парафіях зі змішаним у вероисповедательном щодо населенням потрібно надати право участі в парафіяльному раді й представникам інославних віросповідань». 1 сент. 1907 ієрей Алабовський був визначений законовчителем Фундуклеївської жіночої гімназії, а трохи пізніше настоятелем домової церкви гімназії на честь св. Марії Магдалини. Найбільшу популярність на громадському поприщі він отримав як член Київського відділу СРН, де незабаром став товаришем голови відділу, а до 1915 змінив проф. П. В. Нікольського на посаді голови відділу. Він користувався великим авторитетом серед київських монархістів. Про це свідчить той факт, що саме він виступав з промовою від імені відділу СРН в 1909 на урочистих зборах членів київських патріотичних організацій, присвяченому пам’яті покійного молитовника Руської землі о. Іоанна Кронштадтського. Згодом його мова була опублікована окремим виданням. До дня народження Государя 6 травня 1911 за активну просвітницьку діяльність священик Алабовський був возведений у сан протоієрея.

З початком першої світової війни всі помисли і дії були підпорядковані забезпеченню потреб воюючої армії. 17 червня 1915 р. в Києві відбулася закладка Миколаївського артилерійського училища, місце законовчителя в якому було запропоновано прот. Алабовскому. У жовт. 1915 в умовах активізації противників Самодержавства він робив зусилля до об’єднання всіх монархічних організацій Києва і правих киян з метою подати голос на противагу виступу лівих. Прот. Алабовський був учасником Наради уповноважених правих організацій, що відбувалося в Петрограді 21-23 листоп. 1915 (Петроградское нарада), на якому виступав у дебатах з питання про біженців. На Нараді він був обраний членом керівного органу патріотичного руху Ради Монархічних З’їздів. Під час війни потреб фронту була підпорядкована й діяльність монархістів. Так в 1916 Київський Губернський відділ СРН взяв участь у створенні притулку сиріт воїнів. 5 вересня. після урочистої закладки була відправлена телеграма Государю, підписана прот. Алабовским і членами Союзу: «Члени Київського Губернського відділу Союзу Російського Народу на торжестві закладки споруджуваного відділом будівлі дитячого притулку для 50 сиріт воїнів в пам’ять П. А. Столипіна в 5-ю річницю від дня смерті цього великого державного діяча, гаряче помолившись разом з його дружиною, почесною попечителькою притулку, і його родиною про здоров’я і довголіття Вашої Імператорської Величності і всього Царського Дому і про швидке подолання супостата, сприймають сміливість повалити до Ваших стопах, всемилостивий Государ, свої вірнопідданські почуття синівської любові й готовності покласти всі сили на славу улюбленого Царя Батюшки і на благо дорогої батьківщини». У відповідь Цар на ім’я єп. Чигиринського Никодима (Кроткова) зволив накреслити: «Сердечно дякую вам, Владико, Ольгу Борисівну Столипіну, прот. Алабовского та членів Київського Губернського Відділу Союзу Російського Народу за молитви і виражені вірнопідданські почуття з нагоди закладки притулку в пам’ять незабутнього Петра Аркадійовича. Микола».

Нова смута перетворила місце служіння о. Михайла воістину в «бойовий пост». В т. ч. і завдяки йому вдалося на деякий час зберегти дисципліну в училищі, за що він був відзначений благословенням Св. Синоду від 29 червня 1917. В період гонінь прот. Алабовський ще деякий час служив у Києві, а потім перебрався в дачну місцевість Ірпінь, що була в той час осередком православного життя, де окормляв живуть там християн. У жовт. 1937 року його заарештували працівники НКВС. Приводом для арешту стало його публічний виступ проти збору підписів за закриття храму в сел. Ірпінь. Чекісти, мабуть, пригадали йому його патріотичну діяльність, а тому слідство тривало недовго. У 1981 прот. Алабовський був канонізований Російською Православною Церквою За Кордоном у сонмі Новомучеників Російських. У своїй книзі «Православний російський діяч священик Костянтин Петрович Терлецький» о. Михайло писав: «В даний час дуже часто лунають скарги на приниження вищих ідеалів у суспільній свідомості й на збідніння осіб, натхненних ідеєю творення в православно-російському напрямку. Не можна не визнати справедливість таких скарг, але в той же час несправедливо перебільшувати їх, залишаючи без уваги світлі позитивні сторони життя і натхненних діячів, яких багато ще на Святій Русі і які скромно, без шуму ведуть велику творчу роботу. Російське суспільство має знати православно-російських діячів, особливо в даний час, коли воно спокушається торжеством ворогів Росії, шумно оголошують про падіння православно-руської життя. Плідна робота цих діячів повинна спростувати наклеп на православну Русь, возводимую на неї ворогами її, і дати високий зразок невпинної роботи на користь православно-руської держави». Писав він про свого вчителя, але ці слова характеризують найкращим чином і мотиви його життя.