Марк Натансон

Фотографія Марк Натансон (photo Mark Natanson)

Mark Natanson

  • День народження: 25.12.1850 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Свенцяны, Росія
  • Дата смерті: 29.07.1919 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Натансон, Марк Андрійович (1849 — 1919).— Один із організаторів гуртка чайковцев. У 1871 р. заарештований і висланий в Архангельську губернію, звідти до Воронезької губ. і в Фінляндії. Біг у 1875 р. і нелегальним у Петербурзі почав відновлювати розгромлені в 1874 р. сили гуртка чайковцев. У 1876-77 рр. організував „Про-у північних народників», яке отримало в 1878 р. назву „Земля і Воля».

З міщан. Навчався в Петерб. медико-хирургич. академії (1868-71) і в Земледельч. ін-ті (1871). Брав участь у студенч. рух, виступав проти тактики Ц. Р. Нечаєва, заарештовувався в 1869 і 1870. У 1869 один із засновників і керівників народнич. орг-ції (т. зв. «чайковцев»). В листоп. 1871 заарештований, у лют. 1872 р. висланий до Шенкурск Архангельської губ., в кві. 1873 р. переведений у Бобров Воронезької губ. У дек. 1874 повернувся в Петербург і зайнявся об’єднанням розрізнених і деморалізованих народнич. груп, уцілілих після розгрому масового «ходіння в народ» влітку 1874. Навесні і восени 1875 року брав участь у двох з’їздах народників, намагаючись створити всерос. орг-цію. У 1876 один з організаторів т-ва «Земля і воля». Керував підготовкою і проведенням демонстрації на Казанській площі 6 груд. 1876. Був організатором і керівником робочого гуртка *3емлі і волі». В червні 1877 заарештований. До дек. 1878 перебував під слідством у Петропавл. фортеці. Висланий в 1879 в Верхоленск (Іркутської губ.), потім в 1881 році переведений в Якутскую обл., в 1886 — в Іркутськ. Після закінчення посилання влітку 1889 приїхав в Гельсінгфорс, в 1890 оселився в Саратові. Навколо нього групувалися рев. діячі. У 1892 році переїхав в Орел. Влітку 1893 р. з його ініціативи в Саратові відбувся з’їзд представників рев. гуртків, поклав початок партії «Нар. права», до-раю ставила завданням об’єднання всіх опозиції п. елементів країни для знищення самодержавства. В февр. 1894 переїхав до Петербурга, куди перемістився центр партії. В кві. 1894 був заарештований, у кін. 1895 висланий в Сх. Сибір. Заслання відбував в Іркутській губ. і в Іркутську.

Повернувшись із заслання влітку 1902, приєднався до щойно виниклої партії есерів. Жив у Тифлісі, потім у Баку, де служив бухгалтером у гір. управі. Виступав за необхідність союзу всіх рев. партій. Навесні 1904 приїхав до Женеви, відновив знайомство з Р. В. Плехановим, до якого ще в 70-х рр. увів в народнич. рух. Тут же познайомився з в. І. Леніним, к-рий дуже їм «захопився». «Натансон був чудовим організатором… Він знав масу людей… розумів, хто на що здатний… він прекрасно знав склад не тільки своїх, але і наших с.-д. орг-ції краще, ніж багато наші тодішні цекисты… Володимиру Іллічу видалося, що Натансон можна б переконати стати с.-д. Натансон був дуже близький до с.-д. точці зору… Про одне не міг Володимир Ілліч змовитися з Натансоном: не згоден Натансоном був з підходом с.-д-кратії до креству. Натансон добре знав Плеханова, був з ним на «ти». Володимир Ілліч розговорився з ним як-то про наших парт. справах, про розкол з меншовиками. Натансон запропонував поговорити з Плехановим. Від Плеханова повернувся якимось розгубленим: треба йти на поступки» (Крупська Н.К., Воспоми

нанія про Леніна, 3 ИЗД., М., 1988, С. 85-86). Брав участь у роботі 1-го з’їзду ПСР (29 груд. 1905 — 4 січ. 1906): одноголосно був обраний чл. ЦК. У період Рев-ції 1905-07 жив у Фінляндії, в кін. 1907 емігрував. Жив у Франції, Англії, Швейцарії, завідував фінансами партії. Під час 1-ї світ. війни «інтернаціоналіст». Брав участь у міжнар. соц. конференціях в Циммервальде (5-8 сент. 1915) і Кинтале (11-17 квітня. 1916) як делегат від лівого крила ПСР. Разом з Леніним і П. Б. Аксельродом підписав від імені укр. делегації відозву Циммервальдской конференції, звернена до пролетаріату Європи.

В Росію Натансон повернувся після Лют. рев-ції 1917, з другим ешелоном політемігрантів (9 травня). Учасник 1-го Всерос. з’їзду КД (4-28 травня, Петроград). Обраний Виконком Всерос. Ради КД від Самарської губ. На 3-му з’їзді ПСР (25 травня — 4 червня, Москва) очолив так звану «опозицію 42-х», подвергшую різкій критиці платформу ЦК по всіх осн. питань порядку денного: аграрного, про ставлення до Часу. пр-ву, завданням партії. Виступив із співдоповіддю з питання про міжнар. політики і відродження Інтернаціоналу, засудив тривала війну і оборонч. політику ЦК ПСР. Обраний чл. ЦК (207 голосами з 270). Був одним з авторів програмного документа лівих есерів — «резолюції 34-х», внесеної на 7-му Раді ПСР, що відкрився 6 серп. В ній констатувалася нездатність Брешемо. пр-ва зробити «активні кроки для втілення політики світу», гальмування їм радикальних фінанс. і екон. реформ, «відтяжку всіх зем. законів». Були сформульовані осн. вимоги лідерів народжуваної партії: укладення перемир’я на всіх фронтах, передача всієї землі зем. до-там, а влада — Радам, припинення цькування «партій лівого крила рев. соціалізму» (див.: «Дело Народа», 1917, 11 серп.).

Під час переговорів лівих есерів і більшовиків 6-7 жовт., пов’язаних з відношенням до Предпарламенту, обіцяв повну підтримку більшовиків «у разі рев. виступи поза його стінами» (Штейнберг В., Від Лютого по Жовтень 1917 р., Берлін — Мілан. 1919, с. 115). Добиваючись свободи критики ЦК, автономії лівих есерів у межах ПСР Натансон не форсував закінчать, розколу. Він робив ставку на легітимне — через рішення чергового з’їзду — зміна (за левоэсеровскому зразком) і політики, і складу ЦК. «Молодим вождям — ВА Алгасову, П. П. Прошьяну та ін. — поведінка Натансона здавалося недостатньо наступальним. Навіть В. М. Чернов схильний був вважати його «найширшим угодовцем і коалиционистом» (цит. за: Фельштинський Ю, Крах світової рев-ції. Нарис перший. Брестський мир. Окт. 1917 — листоп. 1918, Лондон, 1991, с. 93).

Однак під час Окт. вооруж. відновл. у Петрограді Натансон без коливань використовував свій авторитет для того, щоб ліві есери залишилися в Петрогр. ВРК і продовжували співпрацювати з більшовиками (ЦПА ІМЛ, ф. 70, оп. 4, д. 377, л. 38). Він увійшов у ВЦВК, обраний 2-м з’їздом Рад РСД, був обраний до Президії ВЦВК. Натансон намагався налагодити діалог між разл. групами есерів, але, коли 29 жовт. ЦК ПСР виключив з партії всіх есерів, які не побажали покинути 2-й з’їзд Рад РСД, а потім розпустив петрогр., гельсингфорсскую та воронезьку орг-ції ПСР, він взяв участь у роботі Брешемо. центр. бюро лівих есерів, до-рої підготував скликання власн. парт. з’їзду. Натансон був обраний Президія 1-го з’їзду ПЛСР (19-28 листоп., Петроград), а потім і в ЦК получв при виборах найбільшу кількість голосів. На з’їзді 20 листоп. Натансон говорив: «Наша рев-ція не тільки політична, як стверджують меншовики, у величезній більшості провідні угодовську політику. Це питання… мені довелося поставити у ЦК партії Гоцу, Авксентьєва к-рие в союзі з меншовиками Меншовики… вважають, що рев-ція не соціальна, а політична і тому потрібно погодження з буржуазією, т. до в подальшому вона піде шляхом еволюції. З-р. ж говорили, що ми будемо ламати все основь капиталистич. ладу, не будемо зупинятися. Міжнар. соціалізм Заходу вирішив це питання ми стоїмо в періоді соціальної рев-ції… Чому ми можемо бути з більшовиками, тому що в основі розуміння, вступаємо в період соціальної рев-ції або повинні стояти на точці зору політ, рев-ції, у цьому пункті ми сходимося -з ними. Ось основа до-рій ми можемо провести грань між правими і лівими есерами, міжнар. і нац. соціалістами. У мн. товаришів… затемнене свідомість війною, може бути, нек-раю частина повернеться e рев. соціалізму. Але більша частина їх… переходила на точку зору нац. соціалізму, т. є. по суті проти соціальної рев-ції і проти корінних змін ЦК партії, к-рий був у більшості захоплений нац. оборонч. почуттями, бачив, що маси від нього відходять, і повинен був вступити на шлях насильства. Ін. кошти у нього не було. Ha ґвалтівник тільки той, хто відчуває, що він висловлює масове бажання. Кожен, хто стоїть в меншості, хто хоче диктатури меншості, той буде тільки ґвалтівником. І наш ЦК почав… спочатку відкладати з’їзд, а потім фальсифікувати з’їзд, к-рий повинен був вирішити всі питання… ми можемо визнати лише такий з’їзд. к-рий представляє всі орг-ції Партії З-Р., а не ті, к-рие стоять на точці зору ЦК… Ми повинні… на цьому з’їзді випустити свою декларацію, свій символ віри лівих З-Р. Вона буде гласить, що ми інтернаціоналісти, які стоять на точці зору міжнар. соціалізму Циммервальда і Кинталя, визнаємо, що вступили у фазу соціальної рев-ції, тобто, що все, що ми можемо змести в бурж. про-ве,- все зметемо, що буде у наших силах, що ми будемо діяти ім’ям Рад, ім’ям трудового народу. Що ми будемо звертатися до всіх трудовим народів із закликом підтримати нас. І мені здається, буде ясно, що це говорить організований Зростав. трудовий народ» («Протоколи 1-го з’їзду Партії лівих соціалістів-революціонерів (інтернаціоналістів)», б.м., 1918, с. 21-23)

Був обраний Виконком Всерос. Ради КД на Надзвичайному (11-25 листоп.), а потім на 2-му (26 листоп — 10 січ.) Всерос. з’їздах Рад КД. В листоп — груд. брав участь в переговорах з більшовиками про умови злиття ВЦВК Рад РСД і Виконкому Всерос. Ради КД, про освіту коалиц. Раднаркому.

У дек., коли визначилося правоэсеровское більшість в Учред. Собр., заявив про необхідність розпуску Учред. Собр. Вважав помилкою вихід лівих есерів з РНК у березні 1918, намагався перешкоджати розриву урядів, блоку більшовиків і лівих есерів, не був згоден з частиною членів ЦК ПЛСР, які стверджували, що більшовики зривають соціалізацію землі. Виступаючи на 2-му з’їзді ПЛСР (17-25 апр., Москва), говорив: «Ліві есери з большевист. партією… склали договір. В певній частині цього договору більшовики теоретично розходилися з нами у питанні соціалізації. Вони пішли проти своїх теоретич. положень. Причому такі товариші, як Ленін [заявляли]: «Народ хоче. Ми йдемо з народом». Я повинен сказати, що за весь час, поки Мін-во землеробства було в руках лівих есерів, більшовики в цьому відношенні до кінця чесно виконували цю справу. В основі вони надали лівим есерам проводити соціалізацію землі»; був підтриманий М. А. Спірідонової, предупреждавшей: «В даний час нам розривати свій зв’язок з більшовиками — це значить… підкосити Сов. влада» (ЦПА ІМЛ, ф. 564. оп. 1, д 2, л. 79, 104). З’їзд не погодився з позицією обох лідерів, схвалив вихід наркомів — лівих есерів з РНК, але обрав Натансона й Спиридонову до нового складу ЦК. 3-й з’їзд ПЛСР (28 червня — 1 липня 1918 р., Москва) і заколот лівих есерів 6 липня застали Натансона у Швейцарії, де він перебував у складі «Заруб, делегації», спрямованої ЦК для налагодження контактів з соціалістами Зап. Європи і організації в Женеві великого левоэсеровского издат. центру [ж. «Прапор», 1920, № 1 (3)1 на з’їзді заочно обраний до ЦК. Повернувшись в Сов. Росію, Натансон засудив вооруж. акцію лівих есерів у Москві. Разом з А. Л. Колегаевым, А. М. Устиновим виступив одним з ініціаторів створення «Партії рев. комунізму», що об’єднала неск. тисяч лівих есерів, к-рие визнали неприпустимість зриву Брестського миру і боротьби з комуністами з метою захоплення влади.

Через прогресуючу хворобу з осені 1918 Натансон поступово відходить від активної політ, діяльності, в 1919 виїхав на лікування до Швейцарії.