Іван Сєров

Фотографія Іван Сєров (photo Ivan Serov)

Ivan Serov

  • День народження: 16.09.1905 року
  • Вік: 84 роки
  • Дата смерті: 01.07.1990 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Один з керівників органів державної безпеки, комісар державної безпеки 2-го рангу (4.2.1943), генерал армії (8.8.1955), Герой Радянського Союзу (29.5.1945). Син селянина.

Освіту отримав в Ленінградській військово-технічній школі (1928), на курсах удосконалення комскладу (1930), Військово-інженерної академії імені Ст. Ст. Куйбишева (1936), у Військовій академії імені Фрунзе (1939). У 1923-1926 роки голова Заможского сільради (Вологодська губернія). У червні 1926 року вступив у ВКП(б). З 1928 служив в РСЧА, командир взводу, командир батареї, начальник штабу артилерійського полку. У 1924-1925 помічник начальника штабу 24-го артилерійського полку.

В січні 1939 переведений в НКВС СРСР і 9 лютого призначений заступником начальника, а через 9 днів — начальником Головного управління робітничо-селянської міліції. З 29 липня по 2 вересня 1939 начальник 2-го (секретно-політичного відділу і заступник начальника Головного управління державної безпеки.

02.09.1939 Сєров призначений наркомом внутрішніх справ України, де познайомився з М.С. Хрущовим.

Причетний до депортації «ворожих елементів» із Західної України. В лютому 1941 після створення нового Наркомату державної безпеки Сєрова повернули до Москви, і 3 лютого він обійняв посаду 1-го заступника наркома.

З 1941 кандидат в члени, у 1956-1961 член ЦК партії. У 1951-1950 і 1958-62 депутат Верховної Ради СРСР. З початком Великої Вітчизняної війни НКДБ і НКВС знову об’єднані, і Сєров 30.7.1941 став заст. наркома нового відомства. Йому було доручено курирувати міліцію, пожежних, протиповітряну оборону, 1-й (обліковий) спецвідділ, тюремне управління, управління у справах військовополонених та інтернованих, штаб винищувальних батальйонів та управління державними архівами.

Брав активну участь в організації депортацій 1944 — чеченців, інгушів, німців Поволжя, калмиків, кримських татар (за ці «заслуги» він отримав орден Суворова 1-го ступеня і орден Червоного Прапора). Водночас у січні-червні 1945 року Сєров був заступником командувача 1-м Білоруським фронтом і уповноваженим НКВС на фронті.

У 1944 призначений радником НКВС при Міністерстві громадської безпеки Польщі, керував арештами командирів Армії Крайової. У червні 1945 — листопаді 1946 Сєров також був заст. главноначальствующего Радянської військової адміністрації в Німеччині та уповноваженим НКВС (МВС) СРСР. Саме він сформував органи державної безпеки в радянській зоні окупації — майбутньої НДР, провів арешти небезпечних для І. в. Сталіна діячів Компартії Німеччини і т. д.

З 24.2.1947 1-й заст. наркома внутрішніх справ СРСР. Сєрову безпосередньо підпорядковувалися міліція, Головне управління по боротьбі з бандитизмом, прикордонні війська, відділ контррозвідки, відділ урядового зв’язку, обліково-статистичний і шифрувальний спецвідділи. B. C. Абакумов скаржився Л. П. Берії: «Сєров відомий своїми провокаційними витівками і чварами, тому пора покласти край цьому». Зі свого боку, Сєров постійно спрямовував записки на ім’я В. В. Сталіна за звинуваченнями Абакумова.

Після смерті Сталіна зберіг свій пост і навіть був підвищений до 1-го заст.. міністра, а в 13.3.1954 став першим головою КДБ при Раді міністрів СРСР.

Під час заворушень в Угорщині (1956) Сєров прибув в країну для керівництва органами державної безпеки, організував масові арешти (понад 5 тисяч осіб), висилку в Сибір. Під час спроби Л. М. Кагановича, В. М. Молотова, Р. М. Маленкова та інших домогтися усунення Хрущова від влади Сєров фактично врятував його, організувавши доставку до Москви відданих Хрущову членів ЦК.

08.12.1958 Сєрова перевели в Генштаб Збройних сил з призначенням заступником начальника Генштабу по розвідці і начальником Головного розвідувального управління (ГРУ).

02.02.1963 після викриття іноземного шпигуна полковника ГРУ О. В. Пеньковського, Сєров «за втрату політичної пильності і негідні вчинки» був знятий з усіх посад, а 12 березня знижено у званні до генерал-майора і позбавлений звання Героя Радянського Союзу.

З 1963 помічник командувача з навчальним закладам в Туркестанському, а в 1963-1965 — Приволзькому військових округах.

09.04.1965 рішенням Комісії партійного контролю при ЦК КПРС виключений з партії «за порушення соціалістичної законності і використання службового становища в особистих цілях». 01.09.1965 звільнений у відставку «по хворобі».