Франсішку Кошта Гомиш

Фотографія Франсішку Кошта Гомиш (photo Francisco Costa Gomes)

Francisco Costa Gomes

  • День народження: 30.06.1914 року
  • Вік: 87 років
  • Місце народження: Шавеш, Португалія
  • Дата смерті: 31.07.2001 року
  • Громадянство: Португалія

Біографія

Португальський політичний і військовий діяч, Президент Португальської республіки в 1974 – 1976 роках.

Франсішку да Кошта Гомиш народився 30 червня 1914 року в Шавеше, провінції Траз-уж-Монтиш і Алту-Дору (нині округ Віла-Реал Північного регіону) на півночі Португалії в сім’ї Жозе Антоніу Гомиша і Идалины Жулії Морейру та Кошти. Його батько, армійський капітан, помер в 1921 році, коли Франсішку ледь виповнилося 7 років. Так як матеріальне становище родини було важким, після здобуття початкової освіти в 1925 році, у віці 11 років він був відправлений на навчання у Військовий коледж в Лісабоні.

Військова та академічна кар’єра

У 1931 році Кошта Гомиш закінчив Військовий коледж і вступив в португальську армію. Служив у 9-му кавалерійському полку, навчався в Кавалерійській школі і в 1935 році прийняв присягу і отримав звання прапорщика. У 1936 році був переведений у 3-й кавалерійський полк у Эштремош, а в 1938 році – в 4-й батальйон Національної республіканської гвардії в Порту. У 1939 році отримав звання лейтенанта. Під час служби в Порту, Кошта Гомиш, володів хорошими здібностями, вступив на математичний факультет Університету Порту. У 1944 році він з відмінністю закінчив університет і отримав військове звання капітана. У 1949 році Кошта Гомиш був направлений в португальську колонію Макао (узбережжя Китаю) на посаду заступника начальника штабу, потім був призначений начальником штабу португальської гарнізону в Макао. У цій якості спостерігав за ходом Корейської війни. У 1951 році Кошта Гомиша перевели в Генеральний штаб армії Португалії для вивчення мобілізаційних можливостей армії в рамках НАТО. У 1952 році він отримав звання майора, викладав у Коледжі Св.Іоанна (Colégio São João de Deus) в Лісабоні. У 1953 році був призначений відповідальним за реорганізацію португальської армії за стандартами НАТО і спрямований представником Португалії в штаб верховного головнокомандувача об’єднаними збройними силами НАТО в Атлантиці (САКЛАНТ) у Норфолку (США). Брав участь у конференціях НАТО, з 1956 року координував плани по використанню атомної енергії в рамах НАТО.

Колоніальна війна

У 1958 році Кошта Гомиш був призначений заступником державного секретаря з питань армії при міністрі Ботельо Монише. На цій посаді він ініціював відправку військової місії у французький Алжир, де йшла війна між Францією і Фронтом національного звільнення. Пізніше Кошта Гомиш стверджував, що не передбачав, що країна найближчим часом зіткнеться з повномасштабною війною в колоніях і у своєму плані реорганізації армії від 4 квітня 1958 року цього не враховував. Тим не менш, у тому ж році він здійснив інспекційну поїздку по Анголі, португальської Гвінеї, Кабо-Верде та Сан-Томе і Прінсіпі. Під час цієї поїздки було прийнято рішення сформувати роту єгерів у Ламегу (Companhia de Caçadores de Lamego) для боротьби з можливими партизанськими акціями. Після спроби державного перевороту 1961 року Кошта Гомиш був знятий з посади державного секретаря і був відправлений у штаб-квартиру в Беже. З 1962 року викладав на вищих офіцерських курсах в Інституті вищих військових досліджень. У 1965 році Кошта Гомиш отримав звання бригадного генерала і був призначений заступником командувача військовим округом у Мозамбіку, де почалася партизанська війна, очолена ФРЕЛИМО. У 1968 році став командуючим округом і отримав звання повного генерала, в 1970 році переведений командуючим округом в Анголу. Як командувач португальськими військами в Анголі намагався піти на переговори і досягти угоди про припинення воєнних дій з організацією УНІТА, однак це не дало результату з незалежних від Кошти Гомиша обставинами.

На чолі Генерального штабу. «Революція гвоздик»

12 вересня 1972 року прем’єр-міністр Португалії Марселу Каэтану призначив генерала Франсішку да Кошта Гомиша начальником Генерального штабу армії замість генерала Венансіо Дешландиша. Тепер на нього лягло керівництво португальської армією в умовах колоніальної війни. У Португалії та її армії наростав конфлікт щодо шляхів подальшого розвитку країни. В 1973 році, після прийняття урядом декретів про «милисиануш», в офіцерському середовищі виникло «Рух капіталу

танов». 26 вересня 1973 року Кошта Гомиш був єдиним, хто виступив на Вищому військовому раді за перегляд літніх рішень про «милисиануш», ущемлюють права бойових офіцерів. Розкол у збройних силах наростав. 22 грудня було затверджено посаду заступника начальника Генерального штабу , який зайняв генерал Антоніу ді Спінола, прихильником політичного вирішення проблеми колоній. Складні інтриги в уряді і в середовищі командування армією призвели до того, що 14 березня 1974 року Кошта Гомеш і Антоніу ді Спінола відмовилися принести присягу вірності Марселу каэтану і були зміщені зі своїх постів за неблагонадійність. 14 квітня 1974 року Спінола запросив Кошта Гомиша до себе і ознайомив його з пропозиціями Руху капітанів, яке обіцяло в обмін на підтримку зробити Кошту Гомиша президентом, а Спинолу — начальником генштабу. Кошта Гомиш відмовився взяти участь в русі, але переглянув його документи. Тим не менше 25 квітня 1974 року, після Революції гвоздик, генерал Франсішку да Кошта Гомиш став членом Ради національного порятунку і заступником його голови – генерала Спіноли. 28 квітня Кошта Гомиш був знову призначений начальником Генерального штабу з повноваженнями рівними повноваженнями глави уряду.

Президент Португалії

Після Вересневої кризи 1974 року президент Антоніу ді Спінола був змушений піти у відставку. 30 вересня 1974 року генерал Франсіско да Кошта Гомиш був призначений Радою національного порятунку (СНР) президентом Португальської республіки. Він зосередив у своїх руках також пости голови СНР, головнокомандуючого збройними силами та начальника Генерального штабу. У той же вечір він виступив перед народом з балкона президентського палацу «Белен», оточений міністрами кабінету Васку Гонсалвиша і керівниками Руху збройних сил. Потім він виступив по радіо і телебаченню і запевнив, що збройні сили забезпечать уряду і народу необхідні умови для будівництва нового суспільства. 1 жовтня було сформовано II Тимчасовий уряд Васку Гонсалвиша.

Перші місяці на посаді

Оскільки повноваження президента Португалії визначені Програмою ДВС такими, як і в Конституції поваленого режиму, він не міг повністю визначати політику держави. Керівництво країною перебувало в руках уряду і ДВС, за Коштою Гомишем залишилися загальний контроль над ситуацією, командування армією і представницькі функції. Свій перший закордонний візит Кошта Гомиш звершив у США, де став першим президентом Португалії, який виступив на Генеральній Асамблеї ООН. 19 жовтня він зустрівся з президентом США Джеральдом Фордом і державним секретарем Генрі Кіссінджером. Кошта Гомиш висловлював їм свою стурбованість тим, що зарубіжна преса зображала Португалію як комуністичну чи майже комуністичну країну, намагався роз’яснити їм, що в країні існує режим «народної демократії», але не знайшов розуміння. Тим не менш він погодився зберегти військові бази США на Азорських островах і продовжити переговори про новий договір з США. 28 жовтня Кошта Гомеш з посади очолив створений для керівництва армією «Рада двадцяти», куди увійшли члени СНР, Державної ради, II Тимчасового уряду та Координаційної комісії ДВС. 10 лютого 1975 року Кошта Гомиш оголосив, що вибори в Установчі збори відбудуться 12 квітня.

Початок революційного курсу

На початку весни протиріччя в збройних силах призвели до спроби державного перевороту і ситуація почала виходити з під контролю. 12 березня 1975 року, після спроби державного перевороту Кошта Гомеш, бажаючи врятувати відносини з США, доручив міністру інформації майору Коррейя Жезуину провести прес-конференцію і спростувати заяву генерала Отелення Сарайва ді Карвалью про висилку посла США Френка Карлуччи. Було заявлено, що Карлуччи залишається persona grata і його висилка не передбачається. 14 березня 1975 року він підписав підготовлений Асамблеєю ДВС декрет № 5/75 про скасування Ради національного порятунку і Державної ради і сформувати Революційного ради на чолі з президентом республіки. У той же день він підписав

декрет про націоналізацію 7 найбільших банків країни. 26 березня шляхом реорганізації було сформовано III Тимчасовий уряд, який знову очолив генерал Васку Гонсалвиш. Влада в країні перейшла до лівого крила ДВС.

Установчі збори

Однак у відповідності з Програмою ДВС 25 квітня 1975 року на партійній основі були проведені вибори до Установчих зборів, яке повинно було виробити нову Конституцію Португалії. 2 червня Кошта Гомиш особисто відкрив першу сесію Зібрання в палаці «Сан-Бенту» і закликав депутатів виробити такий основний закон, щоб він гарантував би урядову стабільність і не гальмувало б розвитку революції. Було оголошено, що кожен з депутатів будуть позбавлений свого мандата у разі пропуску п’яти засідань підряд або після 15-й невиправданої неявки на засідання.

Літо 1975 року

Скликання Установчих зборів не розрядив обстановку в країні. Радикальні перетворення уряду Васку Гонсалвиша викликали в країні запеклу полеміку. 10 липня Кошта Гомиш виступив по радіо і засудив пропагандистську кампанію преси проти уряду, яку розцінив як спробу викликати розкол у збройних силах. Тим не менш, позбувшись підтримки партій 17 липня уряд Васку Гонсалвиша пішло у відставку. 25 липня надзвичайна асамблея ДВС передала всю політичну владу Політичної директорії у складі трьох генералів – президента Кошта Гомиша, прем’єра Гонсалвиша і генерала ді Карвалью. Рішенням ДВС Революційний рада перетворювався в дорадчий орган при директорії. 1 серпня 1975 року Кошта Гомиш від імені Португалії підписав в Гельсінкі Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Цього ж літа отримали незалежність майже всі (крім Анголи) португальські колонії. 25 червня став незалежним Мозамбік, 5 липня – Острови Зеленого мису, 12 липня була проголошена незалежність Сан-Томе і Прінсіпі.

Проблема Васку Гонсалвиша

8 серпня Васку Гонсалвиш сформував IV Тимчасовий уряд на непартійній основі. Одночасно був опублікований Документ 9», і Кошта Гомиш, прагнучи не допустити розколу в ДВС і дестабілізації обстановки, покарав його авторів за «розкольницькі» дії. 24 серпня він провів зустріч з членами Революційної ради і командирами частин КОПКОН і відкрито підтримав уряд. Президентське комюніке в підтримку Васку Гонсалвиша було опубліковано 5-м відділом Генерального штабу, після чого посол США Френк Карлуччи попросив аудієнції у Кошта Гомиша. Йому вдалося змінити думку президента і переконати його в тому, що підтримка Гонсалвиша хороших результатів не дасть. Канцелярія Президента Республіки дезавуювала комюніке, 5-й відділ Генштабу був звинувачений в дезінформації і незабаром розігнаний. Тоді, прагнучи зберегти баланс сил, Кошта Гомиш відправив у відставку уряд, призначив Гонсалвиша начальником Генерального штабу і звернувся до Асамблеї ДВС за підтримкою. Але і цей компроміс не влаштував опозицію. «The New York Times» писала 31 серпня : «Президент Франсиску Кошта Гомеш «потрапив з вогню та в полум’я», змістивши генерала Васку Гонсалвеш з поста прем’єр-міністра, але призначивши його начальником Генерального штабу Португалії… Президент повинен знати, що спроби нав’язати генерала Гонсалвеш збройним силам будуть розцінені як образа і провокація.. Виникає додаткове запитання: як президент може вірити в те, що Португалія зможе залишатися членом Альянсу, якщо начальник Генерального штабу йде в одній упряжці з комуністами і прагне до створення в Лісабоні уряду радянського типу?.. Президенту Кошті Гомешу пора перестати хитрувати і пора рішуче вступити на настільки чітко накреслений шлях». Асамблея ДВС та добровільна відставка Гонсалвеш 5 вересня на час позбавили президента від необхідності шукати компроміс між ослаблим лівим і посиленим «помірним» крилом збройних сил.

19 вересня було приведено до присяги VI Тимчасовий уряд на чолі з адміралом Жозе Батиштой Піньейру ді Азиведу

Останній криза

Коли напруженість в країні дещо ослабла, Кошта Гомиш відправився в закордонну поїздку. У вересні він відвідав Польську Народну Республіку, а з Польщі відправився в СРСР. 1 жовтня 1975 року розпочався перший в історії візит президента Португалії в Радянський Союз. Кошта Гомеш зустрівся з лідером СРСР Л. В. Брежнєвим, відвідав Ленінград. Він виявив великий інтерес до релігійного життя СРСР, відвідав Троїце-Сергієву Лавру, зустрівся з патріархом Піменом. 4 жовтня візит був завершений. У період Листопадового кризи 1975 року Кошта Гомиш знову намагався знайти мирні шляхи виходу з конфлікту різних політичних сил. Він відклав набуття чинності наказу про призначення Васку Лоуренсу командувачем Лісабонським військовим округом замість Сарайва ді Карвалью. Вранці 22 листопада, прагнучи вирішити кризу політичним шляхом, Кошта Гомиш викликав до себе лідера соціалістом Маріу Соариша і два з половиною години переконував його створити двопартійний кабінет з діячів Португальської соціалістичної партії і Португальської комуністичної партії. «Ви самі бачите, що сьогодні немає іншого рішення, крім уряду з ПСП і ПКП…», переконував він Соариша, але той рішуче відмовився. (Маріу Соариш навіть підозрював президента таємної допомоги комуністам). Коли після цього політичний вихід із кризи став неможливий, Кошта Гомиш доклав всі зусилля для збереження контролю над країною і збройними силами. Він керував розгортанням збройних сил проти повсталих левонастроенных військових частин і нейтралізував прихильників Португальської компартії.

Перехід до цивільного правління

22 лютого 1976 року Кошта Гомеш, не дивлячись на опозицію Португальської соціалістичної партії Народно-демократичної партії, що офіційно оголосив про визнання Народної Республіки Ангола. 26 лютого між армією і політичними партіями було укладено угоду, що нова конституція не буде змінюватися протягом 4 років, тобто до 1980 року. 2 квітня нова Конституція була прийнята. 24 квітня з в’язниць були випущені офіцери, заарештовані під час Листопадового кризи, а 25 квітня 1976 року відбулися вибори в новий парламент Асамблею республіки. Всю ніч тривало безперервне засідання Революційного ради, а газета «Діа» опублікувала заяву Кошти Гомиша про те, що нова конституція гарантує недоторканність основних принципів революції.

27 червня відбулися президентські вибори, на яких переміг генерал Антоніу Рамалью Эаниш. Увечері 14 липня 1976 року в ході урочистої церемонії Франсішку да Кошта Гомиш передав йому повноваження президента Португальської республіки.

Після відставки

Після відставки Кошта Гомиш відмовився від політичної діяльності, проте перейшов до діяльності громадської. В 1981 році він увійшов до складу групи «Генерали і адмірали за мир». У грудні 1981 року Кошта Гомишу було присвоєно вищу португальської армії звання маршала. Кошта Гомиш був головою Португальської Ради миру і співробітництва та віце-президентом Всесвітньої ради миру. У 1984 році Кошта Гомиш брав участь в Конференції Руху за мир в Афінах. У 1986 році його діяльність була визнана ООН і Генеральний секретар ООН Хав’єр Перес де Куельяр присвоїв йому звання «Посол Миру».

Останні роки і смерть

У 1990-х роках Кошта Гомиш відійшов від активної діяльності за віком.

Франсішку да Кошта Гомиш помер 31 липня 2001 року у військовому госпіталі Лісабона у віці 87 років. Представники армії заявили, що його смерть була викликана хворобою легенів.

Приватне життя

У 1952 році Кошта Гомиш одружився на Марії Эштеле Велозу ді Анташ Варежайо (порт. Maria Estela Veloso de Antas Varejão), мав сина. Відзначали його скромність, обережність, принциповість і прагнення шукати компроміси, наскільки це було можливо. Ставши президентом Кошта Гомиш скасував в президентському палаці утвердилися при ді Спиноле пишні церемонії. Він неодмінно відвідував звичайні вуличні кафе, супроводжуваний дружиною, сином і єдиним охоронцем, якого не мав права відіслати. Любив кінний спорт і плавання. У середовищі близьких його іменували прізвиськом «Шику» (Chico), а у військових і політичних колах, за легендою, іноді називали «пробкою» за вміння балансувати і залишатися на плаву.