Федір Карпов

Fedor Karpov

  • Рік смерті: 1545
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Карпов Федір Іванович (ск. до 1545), дипломат і письменник. Походив з старовинного княжого роду. У 1495 постельничий в поїздці Івана ІІІ та його онука Дмитра в Новгород. З 1508 Карпов стає одним з керівників східної політики Московської держави, займаючись переважно Кримським ханством.

    Карпов — один з керівників східної політики Росії в к. XV — 1-ї пол. XVI ст., при трьох государів — Івана III, Василя III та Івана IV. Вперше він згадується як постельничий Івана ІІІ в 1495. В 1529 Карпов отримав чин окольничого, а в 1537 — чин і посада оружничего (один з вищих чинів, пов’язаних з завідуванням царським арсеналом).

    В історію давньоруської літератури Карпов увійшов як автор кількох послань, з яких до нас дійшло чотири: 2 — Максиму Греку, 1 — митр. Данилові та 1 — ченця Філофея.

    Карпов відрізнявся допитливим розумом і самими широкими інтересами — його хвилювали проблеми філософії, астрології, богослов’я. Причому, хвилювали в буквальному сенсі слова, бо невситима жага пізнання виходила з самого серця російського мислителя. Так, в одному з послань до Максиму Греку, в якому Карпов просить роз’яснити темні місця з Третьої книги Ездри, він вигукує: «Азъ же нині знемагаю розумом, у глибину впад сумніву, прошу і милий ся дею, так мені якась целебнаа присыплеши і думку мою упокоиши…» І продовжує: «Молчати ж утесневаюся: не премолчитъ бо в мені многопутный мій помыслъ, хощетъ веддати, йому ж нема господинъ, і намагається знайти його несть изгубилъ, мислив честі, його ж нема училъ, хощетъ победити, йому ж нема победимъ».

    Сам Карпов показує себе не тільки прекрасним знавцем Святого Письма, але й античної філософії і літератури. Про це свідчить його «Послання митрополита Даниїла», в якому зустрічаються цитати з Аристотеля і Овідія, згадується ім’я Гомера. Крім того, знав він і католицьку літературу.

    «Послання митрополиту Данилу» — найцікавіше твір російського мислителя. Воно являє собою відповідь на лист митрополита, в якому Данило закликав свого адресата до «терпіння». Карпов ж, віддавши на початку свого Послання хвалу розуму і літературного таланту митрополита, всю другу частину присвячує спростування думки Данила.

    Всі спростування будуються, здавалося б, на простій ідеї — «терпінням» слід будувати життя духовну, але мирське суспільство не може жити на основі цього принципу. Думка ця, звичайно, не нова, і кожен реально діючий політик Давньої Русі з нею був знайомий давно на практиці. Однак Карпов вибудовує цілу систему заперечень, завдяки чому він, можна сказати, є митр. Данилові концепцію своєрідного «ідеального суспільства», в основі якого повинні лежати «правда», «закон» і «милість».

    Як показали сучасні дослідження, джерелом такої стрункої концепції Карпова послужили праці Аристотеля — «Нікомахова етика» (Карпов прямо посилається на 10-ю книгу цього твору) та «Політика». Карпов був знайомий з творами Арістотеля у латинському перекладі, і в Посланні зустрічаються прямі переклади на російську мову багатьох аристотелівських термінів: «справа народне» — «res publica», «начальство» — «principatus», «гражданьство» — «civitas». Втім, природно, що положення аристотелівської теорії російський мислитель розглядав через призму християнського світогляду.

    На переконання Карпова, терпіння має бути притаманне всім християнам — «овем більш, овем менши за разчинию лицъ, і справи, і часу». Однак якщо «терпіння» стає наріжним суспільного устрою, то суспільство гине: «Долготръпение в людехъ безъ правди і закону суспільства ласкаво разърушает і справа народне ні в що низводитъ, злыа звичаї въ царствехъ вводити і творитъ людей государемъ непослушныхъ за злидні».

    Отже, підстава всякого держави складає «правда». У тлумаченні Карпова «правда» — це справедливість (цікаво, що Аристотель ставить «правду» навіть вище «справедливості»). У реальному житті «правда» знаходить своє вираження в «законах». Карпов стверджує: «Нужа бе человекомъ вовся времяна під закони жити». Більш того, «закон» перетворюється у російського мислителя в оригінальну теорію поетапного розвитку людства. Перший період, «въ час єства», люди жили «під закономъ естественымъ». У другий період, в часи Закону, — «під закономъ Моисейским». У третій період, що триває досі, «під час благодаті», люди живуть «під закономъ Христовымъ».

    Хотілося б звернути увагу, не проводячи строгих паралелей, що подібна періодизація людської історії багато в чому схожа з періодизацією, яку за 300 років до Карпова, в XII ст., запропонував Климент Смолятич у своєму «Посланні до Фоми».

    Справедливі закони дозволяють влаштувати справедливе ж суспільство. Піддані виявляються захищеними від утисків з боку правителя: «Того заради дані закони, та не хто силне вся възможеть». Володарі з допомогою законів домагаються підпорядкування підданих. Добрі люди перестануть страждати від злих: «Цього заради закономъ бути нужа бе, та тих страхом людська зухвалість запретится, і небезпечно будеть між неключимыхъ неповинств».

    Цілком природно, що закони видаються «начальниками». Більш того, в розумінні Карпова всі люди мають потребу у владі царів («імами жити під царі»), яких він порівнює з гуслями біблійного царя Давида: «Въ всякомъ языце і людехъ треба їсти бути царем і началникомъ, іже подобають имети подобу псалтиря игреца Давида в собі». Адже як музикант, граючи на гуслях, створює гармонійну мелодію, так і царі зобов’язані своїми діями створити гармонійне суспільство.

    І тут на допомогу царям приходить «милість», бо «милість без правди є малодушество, а правда без милості є мучительство». Разом вони і підтримують гармонію в суспільстві: «Милість, правдою подстрекаема, а правда, милістю укрощаема, сохраняють царя царство въ многоденьстве». Цар же, не дотримується справедливості, гідний засудження на Страшному суді: «Ответъ въздати велиему Судыи долженъ».

    Звичайно, Карпов розумів всю теоретичну абстрагованість своїх, заснованих на Аристотеля, міркувань. Тому він всіляко журиться і про недосконалість світу, і про недосконалість російського життя. Недарма він писав: «По апостолу «яко дніє злие суть» мню, конци векъ достигоша». І стверджує: «Якщо шкідливими і неугодними стезями кульгавими ногами, спепыма очима вона земна влада і все єство человечьская ходити нині». А свої сумні роздуми про недосконалість світу він завершує ілюстраціями з поетичних творів Овідія.

    Втім, у Карпова напевно були якісь і більш реальні пропозиції зміни ситуації в Росії, знайдені ним в Аристотеля чи якихось інших античних філософів. Проте він явно не хоче їх висловлювати, побоюючись почути від митр. Данила звинувачення в «язичництво»: «Аще річку множайша, тоді щось тая язычская і чюжа бути речеши».

    В цілому ж «Послання митрополиту Данилу» свідчить, що Карпов став одним із перших вітчизняних мислителів, хто не просто використовував ті чи інші окремі ідеї Аристотеля, але поклав наукові розробки античного філософа в основу власного вчення. Більш того, Карпов першим спробував запропонувати застосування аристотелівської теорії суспільного устрою до реального життя Росії. «Про сім, владико, преті і молі, та Богу поспешъствующу, сіа виправляться», — звертався він до митр. Данилові. Настільки ж новим було і надія Карпова на силу «закону», вперше настільки яскраво виражена в «Посланні».

    У складній духовній атмосфері 1-ї пол. XVI ст., наповненого численними суперечками та дискусіями, Карпов, тим не менш, користувався загальною повагою. І недарма з його думкою рахувались і Максим Грек, і чернець Філофей, і митр. Данило. «Розумним чоловіком» називав його кн. Андрій Курбський.

    Перевезенцев С.