Джордж Б’юкенен

Фотографія Джордж Б'юкенен (photo George Buchanan)

George Buchanan

  • День народження: 25.11.1854 року
  • Вік: 70 років
  • Місце народження: Копенгаген, Данія
  • Дата смерті: 20.12.1924 року
  • Громадянство: Великобританія
  • Оригінальне ім’я: Джордж Вільям Б’юкенен
  • Original name: George William Buchanan

Біографія

На думку Б’юкенена, на боці більшовиків «було перевагу розуму, а з допомогою своїх німецьких покровителів вони проявили організаційний талант, якого у них спочатку не припускали. Як ні велика моя відраза до їх терористичним методам… я охоче погоджуся, що і Ленін і Троцький незвичайні люди».

Б’юкенен (Buchanan) Джордж Вільям (25 листопада 1854, Копенгаген, 20 грудня 1924, Лондон ?). З 1876 на англійській дипломатичній службі. У 1903-1908 посланник в Софії (Болгарія), у 1908-1910 посланник в Гаазі (Нідерланди). З 1910 посол у Петербурзі. Протидіяв прагненню прогерм. кіл Росії порвати з Антантою. Під час 1-ї світ. війни був тісно пов’язаний з кадетами і октябристами, підтримував їх ідею конституц. монархії. У мемуарах Б’юкенен писав, що часто приймав у посольстві думських лідерів і «симпатизував їх цілям» (Б’юкенен Дж., Мемуари дипломата, М., б/р, с. 202). 5 лютого 1917 Б’юкенен телеграфував у англійська МЗС: «Більшість народу, включаючи пр-во і армію, одностайно в рішучості вести боротьбу до переможного кінця… мене турбує швидше екон. положення, ніж політичне» (там же, с. 178-79).

В умовах 1917 діяльність Б’юкенен стала реальним чинником політ, життя Росії. 27 лют. разом з М. Палеологом відвідав Н.Н. Покровського, де заявив: «Протопопов може привітати себе з тим, що довів Росію до революції своїй провокац. діяльністю» (там же, с. 183).

1 березня висловив великому князю Михайлу Олександровичу думка про необхідність запровадження конституції і формування уряду на чолі з М. в. Родзянко. З створенням Тимчасового уряду обіцяв П. Н. Мілюкову підтримку Великобританії і наполягав на збереженні на посаді Верховного головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича. Вважав, що якнайшвидше «визнання Брешемо. пр-ва необхідно», щоб підняти його авторитет в умовах зростання впливу Петрогр. Ради (там же, с. 198). Однак коли Мілюков поставив 5 березня питання про офиц. визнання Великобританією Брешемо. пр-ва, Б’юкенен заявив, що він «повинен отримати впевненість, що нове пр-во готовий продовжувати війну до кінця» (там же). Ті ж мотиви домінували і у промові Б’юкенен.

11 березня на офиц. церемонії визнання Брешемо. пр-ва. Згадуючи свої часті виступи на публич. зборах і мітингах, Б’юкенен писав: «Але якщо я з натхненням говорив про знову видобутої Росією волі, то …це робилося заради того, щоб підсолодити мій подальший заклик до підтримки дисципліни в армії. Моїй єдностей, думкою було утримання Росії у війні» (там же, с. 203).

На початку березня Мілюков Б’юкенен запропонував конфіденційно з’ясувати думку англ. пр-ва про еміграцію Миколи II в Великобританію. 10 березня Б’юкенен відповів, що це можливо за умови оплати рос. пр-вом витрат. Коли ж у товариств, колах стали висловлювати протест проти виїзду кол. царя за кордон, Б’юкенен відмовився від своїх слів. А. Ф. Керенський писав: «Влітку… ми, Тимчасовий уряд, отримали категоричне офіційну заяву про те, що до закінчення війни в’їзд колишнього монарха та його сім’ї в межі Британської імперії неможливий» (там же, с. 297). Б’юкенен високо оцінював Керенського, який, на його думку, «був єдиним міністром, особистість якого, хоча і не цілком симпатична, укладала в собі щось зупиняє увагу і импонирующее… я його дуже поважав, і ми незабаром стали друзями» (там же, с. 209).

28 березня повідомив у МЗС: «Я втратив надію на успішне рос. настання весни» (там же, с. 212). На поч. квіт. почав проводити дипл. маневри з метою домігся від Часу. пр-ва відмови від приєднання Константинополя (що було обіцяно Росії за міжнар. договорами 1916). 17 кві. у бесіді з Милюковым наполягав на придушенні більшовиків і арешт в. І. Леніна. Після відставки Мілюкова і А. В. Гучкова у листі до МЗС 8 травня висловив жаль з цього приводу і зазначив, що «Нове коалиц. пр-під …представляє для нас останню і майже єдностей, надію на порятунок воєн. положення на фронті» (там само, с. 221). Пропонував завуалювати домовленості про розділі Малої Азії, оголосивши їх лише превентивним заходом при небезпеці проникнення туди Німеччини. В кін. кві. Б’юкенен почав контакти з есерами і меншовиками з метою нейтралізувати зростаючий вплив РСДРП(б). «Для більшовиків — зазначав Б’юкенен, — не було ні батьківщини, ні патріотизму» (там же, с. 227).

Б’юкенен був одним з ініціаторів Червневого наступу рос. армій. Після його провалу висунув ідею, що «чисельність армії на фронті повинна бути скорочена до мінімуму… решта солдати повинні бути повернуті для роботи в тилу при системі всенар. зобов’яз. служби» (там же, с. 239). У липні вітав репресії Брешемо. пр-ва по відношенню до більшовиків. У листі до МЗС 22 липня рекомендував англ. пр-ву чинити тиск на Час. пр-во, щоб воно зосередило свою енергію на реорганізації армії і на відновлення дисципліни як на фронті, так і в тилу» (там же, «с. 240). 29 липня в бесіді з Керенським наполягав на введенні в Петрограді воєн. положення, погрожуючи припиненням поставок арт. знарядь з Великобританії. В кін. серп. при зустрічі з М. І. Терещенко наполягав на введення смертної кари на фронті. 28 серп. під час виступу ген. Л. Р. Корнілова відмовився від пропозиції Брешемо. пр-ва покинути Петроград і зажадав «примирення з Верх. головнокомандуючим» при посередництві ген. М. В. Алексєєва (там же, с. 252). Після арешту Корнілова записав • у щоденнику 30 сер.: «Хоча всі мої симпатії були на боці Корнілова, проте я весь час старався з усіх сил боротися з ідеєю воєн. перевороту» (там же, с. 255): на його думку, Корнілов був обманутий представником Керенського — Н.Н. Львовим. «Невдача корніловської спроби держ. перевороту зруйнувала мої останні надії на поліпшення становища як на фронті, так і в тилу» (там же, с. 256).

12 жовтня Б’юкенен заявив Керенскому: «Навряд чи можна очікувати, що ми будемо доставляти їй [Росії — Автор] велику кількість воєн. постачання, поки ми не будемо мати нек-рой гарантії того, що рос. армія використовує його доцільно» (там же, с. 261), одноврем. сказав, що «більшовизм є джерелом усіх лих, від яких страждає Росія, і якщо б він [Керенський — Автор] тільки вирвав його з коренем, то він перейшов би в історію не тільки як вождя рев-ції, але і як рятівника своєї країни» (там же, с. 262). 23 жовтня приймаючи в посольстві Керенського. Терещенко і С. Н. Третьякова, вимагав негайного арешту Л. Д. Троцького.

На думку Б’юкенена, на боці більшовиків «було перевагу розуму, а з допомогою своїх герм. покровителів вони проявили п. талант, якого у них спочатку не припускали. Як ні велике моє огиду ких террористич. методів… я охоче погоджуся, що і Ленін і Троцький незвичайні люди» (там же, с. 274). 7 листопада мав зустріч з Н.В. Чайковським і М. І. Скобелєвим, к-які повідомили йому про намір сформувати пр-во без більшовиків, але їх ідею не підтримав. 14 листоп. Б’юкенен направив телеграму в МЗС: «Положення стало тут настільки безнадійним, що ми повинні переглянути свою позицію» (там же, с. 278). На його думку, слід «повернути Росії її слово і сказати її народу, що… ми надаємо йому самому вирішити, чи він захоче здобути собі мир на умовах, запропонованих Німеччиною, або продовжувати боротьбу» (там же, с. 278-79).

15 листоп. Б’юкенен отримав ноту Троцького з вимогою звільнити затриманих у Великобританії Р. В. Чичеріна і Петрова або будуть затримані англ. піддані в Росії, але вважає нереальною погрозу. 21 листоп. повідомив пресі, що «отримав інструкції утриматися від жодного кроку, який міг би означати визнання» Сов. пр-ва (там же, с. 281). 27 листоп, заявив на зустрічі з журналістами: «Законне пр-во повинно… отримати свої повноваження від Учред. Собр., але …Росія є країною таких несподіванок, що ми не будемо вважати себе зв’язаними такого роду визначеннями» (там же, с. 288), одноврем. висловив готовність вести з РНК переговори про мир, але за умови, що спочатку буде досягнута угода між союзниками, а лише потім почнуться переговори з Німеччиною. 23 груд. повідомив МЗС про необхідність або прийти до угоди з РНК, або розірвати дипл. відносини (однак на останньому не наполягав). 25 груд. виїхав до Великобританії. У Лондоні первонач. висловлювався проти розриву дипл. стосунків з більшовиками, але потім став одним з найбільш активних прихильників воєн. інтервенції в Росії і підтримки «білих армій». У 1919-21 посол в Римі, з 1921 у відставку. Автор мемуарів.

У 1920-30-х рр. в частині кіл рос. монархічно налаштованої еміграції мала місце, точка зору, що Б’юкенен стояв за спиною сил, к-рие провели Лют. рев-цію 1917, і тим зіграв вирішальну роль у поваленні імп. Миколи II, а потім протягом 1917 фактично спрямовував політику Брешемо. пр-ва.