Джохар Дудаєв

Фотографія Джохар Дудаєв (photo Djohar Dudaev)

Djohar Dudaev

  • День народження: 15.02.1944 року
  • Вік: 52 роки
  • Місце народження: Ялхорой, Росія
  • Дата смерті: 21.04.1996 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Після того, як я зайнявся політикою, особистому житті у мене немає. У сім’ї усі люблять живопис, моя дружина модельєр, дуже багато малює. Я люблю музику, поезію Лермонтова, Пушкіна, поетів-декабристів, російських письменників-класиків — Толстого, Чехова… Займаюся карате, і мій вчитель з чорним поясом завжди зі мною

Уродженець Чечено-Інгушської АРСР, чеченець. Народився в 1944 році, в тому самому, коли всі чеченці були вислані за наказом Сталіна в Казахстан і Середню Азію. Тут і провів дитинство аж до хрущовського дозволу чеченцям і інгушам повернутися на батьківщину в 1957 році.

У свій час закінчив курс фізмату, потім — Тамбовское вище військове авіаційне училище імені Раскової М. і в 1977 році — Військово-повітряну академію імені Гагаріна. В 1968 році вступив до КПРС і з партії формально не виходив. Дружина — художниця, троє дітей, дочка і двоє синів.

З дитинства запам’ятався одноліткам як занадто гарячий навіть для чеченця осіб (втім, пізніше, за свідченням оточуючих, Дудаєв навчився стримувати емоції і виглядати досить холоднокровно в усіх ситуаціях), був людиною досить прямолінійним, не позбавленим честолюбства, що межує з амбітністю. Ймовірно, саме це допомогло йому досягти досить рідкісного для представника його національності просування по військовій службі — до посади командира дивізії. Більше того, він — перший генерал-чеченець в Радянській Армії.

Товаришами по службі характеризувався як жорсткий, запальний, різкий людина, у якого навіть нервовий почерк: коли він писав, то чорнило бризкали на всі боки, а папір часом рвалася. Його також нерідко докоряли в авторитаризмі і владолюбстві. За словами його заступника Юсупа Сасламбекова, Дудаєв уславився серед естонців (його дивізія була дислокована в Тарту) «бунтівним генералом», начебто відмовився свого часу виконувати наказ про блокування телебачення і парламенту Естонії.

Не вдалося встановити, чи було це в дійсності, але за відгуками тих, хто служив з ним в попередні роки, полковник Дудаєв був більш ніж лояльним по відношенню до КПРС. Вельми агресивно, за словами одного із тих, що служили під його початком політпрацівників, «він вчив замполітів, як партію любити»: «Ви покликані служити партії як ланцюгові пси, яких спустив ЦК і платить за це гроші!».

Втім, він вважав, що зробив для цієї партії більше, ніж вона для нього.

Дудаєв вийшов у відставку в травні 1990 року, коли, як розповідали, з проханням про це до нього звернулися приїхали в Тарту чеченці, і очолив опозиційний владі Виконком Загальнонаціонального конгресу чеченського народу (ОКЧН). По суті, він прийшов до влади на хвилі народного повстання, після того як 19 серпня 1991 року Виконком у перші ж години путчу став на бік російського парламенту і Президента Єльцина. Парламент же республіки схаменувся лише 21 серпня і прийняв постанову, що засуджує ГКЧП, але було пізно. Площа Свободи заповнилася народом. Будували барикади. Набирали в «національну гвардію».

У підсумку виконком ОКЧН розігнав ЗС республіки і мало не під руки вивів з будівлі колишнього голови ВС Доку Завгаева. Чорну роботу революції виконували національні гвардійці — збройні загони добровольців, створені головою виконкому ОКЧН генералом Дудаєвим. Таким чином влада опинилася у нього, і ЗС Росії став перед дилемою — визнавати чи не визнавати: нелегітимність нового і спочатку сприйманого як союзницький режиму була незаперечна.

Однак незабаром дилема вирішилася сама собою: після кількох жорстко заявлених Дудаєвим вимог про надання Чечні повної незалежності від Росії Білий дім в не менш жорстких виразах засудив його режим в постанові від 8.10.91 р. Президії ВС РРФСР і ВР від 10.10.91 р. «Про політичне становище в Чечено-Інгушетії». У відповідь Грозний оголосив про призначення на 27 жовтня виборів парламенту і президента республіки, чим відбив атаки юристів: Дудаєв незабаром цілком законно був обраний президентом.

2 листопада 1991 року за офіційною формулою «в результаті тривалої національно-визвольної боротьби чеченського народу» було проголошено «Чеченське держава».

Прихильники Дудаєва висловили радість з приводу вибору Дудаєва президентом пальбою з мисливських рушниць, автоматів, кулеметів і пістолетів у центрі Грозного.

Чеченці повністю стали на бік генерала. Редактор газети «Свобода» Лікуючи Яхъяев писав про Дудаєві: «Він не такий, як ми всі. За душею в нього ні гроша, не варто за ним і потужний сімейно-родовий клан, і найстрашніше — він чесний». Його колишні товариші по службі також не схильні підозрювати його в порушенні другої заповіді: ніхто не може стверджувати, говорив один з його підлеглих, що він був хапугою. У будь-якому випадку, генерал Дудаєв служив для активістів національного руху уособленням «нового лідера»: військова кісточка, «тверда рука» і демократична репутація.

Втім, на думку деяких фахівців, мова йшла не про широкомасштабний зміщенні цінностей чеченців, а про особисті амбіції Дудаєва і пов’язаних з ним осіб, навколо вимог яких локалізувалося загальне невдоволення станом справ у країні. Характерні в цьому зв’язку слова судді Шепи Гадаєва: «Дудаєв — чесна людина, не пов’язаний з нашої корумпованої на всіх рівнях системою, не вплутаний у кругову поруку родових, корисливих номенклатурних зв’язків. Змінити це життя можуть тільки такі енергійні і безкорисливі люди». Це підтверджують і російські аналітики: «Національну ідею він не обирав, це вона його вибрала. Д. Дудаєв прийшов гостем на з’їзд чеченців і був обраний головою Виконкому».

З тих пір, як Будинок політосвіти на наступний день після штурму генерал передав Ісламського інституту, тривали різні спекуляції про «мусульманської складовою його політики. Деякі аналітики вважали, що Дудаєв насправді — готовий лідер для руху ісламського фундаменталізму. Поведінка, висловлювання, політика колишнього правовірного комуніста здавалися багатьом підтвердженням цієї думки: від екзотичних деталей на зразок того, що під загрозою кримінального покарання Дудаєв заборонив практику чоловіків-гінекологів, -до наполегливих пошуків контактів з мусульманськими республіками колишнього СРСР, мусульманським світом зарубіжжя.

Цікаво, що саме партія «Ісламський шлях» висунула відставного генерала кандидатом в президенти: «Своїм кандидатом у президенти Чеченської республіки партія «Ісламський шлях» висуває Дудаєва Д. М. Лише обрання Дудаєва президентом Чеченської республіки стабілізує обстановку, виключить можливість кланової опозиції, приведе республіку до демократичних реформ», — йшлося у рішенні Ради цієї партії. «Волею Аллаха і народу я став першим Президентом Чеченської республіки», — такою була перша фраза Дудаєва на послідувала після попереднього підрахунку голосів прес-конференції.

«Я мусульманин, — стверджував сам Дудаєв, — ця релігія мені близька з дитинства. Я не дотримуюся години молитви і звертаюся до Аллаха зазвичай в душі. Прошу вберегти від зла, зла, нечисті».

Однак багато уважні політологи вважали, що іслам в його політиці — ширма, а Дудаєв вперто шукав підтримки мусульманського світу для боротьби за гегемонію Чечні на Кавказі та створення під її егідою якогось «Співдружності держав і народів Великого Кавказу», а також на випадок можливого серйозного зіткнення з метрополією. Саме конфлікт з Росією визначав імперативи зовнішньої і внутрішньої політики генерала-президента.

Кандидат у президенти Джохар Дудаєв будував свою передвиборчу програму на головній тезі: суверенітет поза Росії. Дудаєва, в свою чергу, викликав у Москві побоювання не тільки яскраво вираженим екстремізмом в досягненні незалежності, але і погрозами розпочати терор в Росії в разі нападу останньої на Чечню. Чого він сам, втім, не приховував, кажучи: «Тих, хто в Білому домі віддає абсолютно божевільні накази і готовий влаштувати на нашій землі глобальне кровопролиття, — смію запевнити ще раз: ми завдамо страшний удар. 30 хвилин буде достатньо, щоб була гора трупів. І горе матерів російських солдатів виявиться надмірним».

Що стосується інших аспектів політики Дудаєва, то її характеризували два фактори: прагнення Чечні домінувати на Північному Кавказі і жорсткий пресинг по відношенню до опозиції. Серед аналітиків більш ніж вважалися характерними в зв’язку з цим такі висловлювання генерала-президента: «Ми не забуваємо про те, що на нас лежить відповідальність за долю братніх нам народів Кавказу. Об’єднання народів Кавказу в єдине співтовариство рівноправних єдино правильний і перспективний шлях у майбутнє. Ми, і я особисто, надаємо особливого значення питанню єднання Кавказу. Ми зобов’язані стати ініціаторами такого єднання, бо знаходимося в центрі інтересів народів нашого гірського краю як географічно, економічно, так і етнічно». Дудаєв вважав, що такий шлях має і хорошу економічну базу: «Ми маємо намір перейти на власні гроші, адже у нас багата земля, по запасах корисних копалин, родючості ґрунту, клімату ми ледь ліні найбагатші в світі. Тільки експорт республіка здійснює в 140 країн».

Втім, об’єктивні показники були менш оптимістичні. Незважаючи на те, що Чечено-Інгушетія була, по суті, монополістом у виробництві авіаційних масел, забезпечуючи понад 90 відсотків їх споживання в СНД, в республіці 200 тисяч працездатних не мали роботи. В кількох населених пунктах нараховувалось до 80 -90 відсотків безробітних. Чечено-Інгушетія займала останнє 73 місце в СНД майже за всіма життєво важливими показниками. По дитячій смертності — друге з кінця.

Тому не випадково, що президент посилював пошуки шляхів збільшення допомоги з-за кордону, зокрема, в організації нафтової промисловості та отриманні арабських кредитів. Так, в серпні 1992 року на запрошення короля Саудівської Аравії Аравін Фахд бен Абдель Азіза і еміра Кувейту Джабар ель Ахдед ак-Сабаха він відвідав ці країни. Йому був наданий теплий прийом, проте в проханні визнати незалежність Чечні було відмовлено. Але відчутний пропагандистський ефект від цього візиту все ж був. Особливо на тлі наростаючих труднощів Росії на Північному Кавказі.

По відношенню до Росії генерал-президент застосовував постійно мінливу тактику — від підкресленою лояльності в рамках економічних відносин (не без регулярних загроз, однак, переглянути таку політику) до досить жорстких акцій в рамках політичних відносин. Його прихильники заявляли, що «формально ми перебуваємо в стані війни з Росією з 1859 року, адже тоді ніякого договору підписано не було». Деякі фахівці програмними вважали його слова, які він часто повторював: «У разі агресивних дій Росії проти чеченського народу стане на диби весь Кавказ. І Росія надовго втратить спокійне життя. Бачачи, що над чеченським народом відбувається відверте насильство, підніметься і весь мусульманський світ. Чечня — це центр трьохсотлітнього протистояння Кавказу та Росії».

Цікава деталь: Дудаєв замість пам’ятника Леніну в Грозному вирішив поставити пам’ятник Хрущову — Микита Сергійович повернув чеченців на батьківщину. Генерал заявляв про своє великій повазі до Михайла Горбачова. Свого часу він пропонував також політичний притулок колишньому лідеру НДР, преследовавшемуся юстицією ФРН, Еріху Хонеккеру: «Врятувати і захистити одного старого знедоленого для нас неважко».

Дудаєв був хорошим спортсменом, відмінним сім’янином. Одна з місцевих газет називала його посланцем Бога. Іноді його називали і «чеченським Єльциним».

Про особисте життя генерал зазвичай не поширювався.

Одного разу він розповів, втім: «Після того, як я зайнявся політикою, особистому житті у мене немає. У сім’ї усі люблять живопис, моя дружина модельєр, дуже багато малює. Я люблю музику, поезію Лермонтова, Пушкіна, поетів-декабристів, російських письменників-класиків — Толстого, Чехова… Займаюся карате, і мій вчитель з чорним поясом завжди зі мною».