Дмитро Муратов

Фотографія Дмитро Муратов (photo Dmitriy Muratov)

Dmitriy Muratov

  • День народження: 30.10.1961 року
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Куйбишев, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Журналіст, головний редактор «Нової газети» з 1995 року. У 1993-1995 роках був співробітником того ж видання (носило назву «Нова щоденна газета») — членом редколегії, заступником головного редактора і спеціальним кореспондентом. Раніше працював редактором відділу інформації (1990-1992) та завідуючим відділом робітничої молоді (1987-1990) газети «Комсомольская правда». Співвласник журналу «Крокодил» з 2005 року.

Дмитро Андрійович Муратов народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (з 1991 року — Самара). У 1983 році він закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.

У 1983-1985 роках Муратов служив у лавах Збройних сил СРСР (пізніше журналіст називав себе сержантом Радянської армії). Згадував він і свою військову спеціальність — «спеціаліст, засекречивающий апаратуру зв’язку».

Кар’єру журналіста Муратов починав в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році він став завідувачем відділом робітничої молоді газети «Комсомольская правда», в 1990 році він обійняв посаду редактора відділу інформації видання.

У серпні 1991 року, під час путчу ГКЧП, Муратов разом з командою з «Комсомолки» брав участь у випуску нелегальної «Загальної газети». Газета видавалася лише три дні, випуск був припинений після провалу заколоту «гекачепістів».

В кінці 1992 року Муратов виступив одним із засновників товариства журналістів «6-й поверх» (на 6-му поверсі видавничого комплексу «Преса» в Москві розташовувалася редакція «Комсомольской правди»). До складу товариства увійшли журналісти, які «в результаті глибокого конфлікту ‘батьків і дітей'» пішли з редакції «Комсомолки» (сам Муратов покинув редакцію КП в листопаді 1992 року). У 1993 році товариство «6-й поверх» стало засновником «Нової щоденної газети» (МЛОСТІ, згодом змінила назву на «Нову газету»). Зазначалося, що газета була заснована за фінансової підтримки першого президента СРСР Михайла Горбачова. Перший номер МЛОСТІ вийшов 1 квітня 1993 року.

В газеті Муратов почав вести рубрику «Рейтинг брехні». У 1993 році він увійшов до складу редколегії МЛОСТІ і став заступником головного редактора. В грудні 1994 — січні 1995 років журналіст був спеціальним кореспондентом видання у зоні бойових дій на території Чеченської Республіки; брав участь у випусках спортивного огляду МЛОСТІ «Чесна гра».

У лютому 1995 року Муратов обійняв посаду головного редактора «Нової газети». На цій посаді він згодом неодноразово згадувався в пресі. Продовжував він публікуватися і як автор матеріалів очолюваного ним видання.

Як главред «Нової» Муратов фігурував у повідомленнях про загибель редактора відділу спецпроектів газети Ігоря Домнікова (убитий в травні 2000 року), свого заступника Юрія Щекочихіна (помер у липні 2003 року, за офіційною версією, в результаті гострого алергічного синдрому), оглядача «Нової газети» Ганни Політковської (вбито в жовтні 2006 року) та позаштатного кореспондента видання Анастасії Бабурової. Подія Муратов пов’язував з професійною діяльністю журналістів.

У 2004 році Муратов у складі групи російських громадських діячів, політиків і журналістів виступив одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У тому ж році він став одним з тих, що звернулися до Верховного Суду Російської Федерації із заявою про скасування результатів відбулися в 2003 році виборів до Державної Думи четвертого скликання. Підставою для цього заявники називали «масове порушення порядку інформаційного забезпечення виборів» і «введення виборців в оману шляхом поширення недостовірної інформації, що призвело до спотворення їх дійсної волі» (маючи на увазі технологію «мертвих душ», коли виборцям пропонується голосувати за людей широко відомих, після чого ті відмовляються від роботи в Думі, і в парламент потрапляють зовсім інші люди). Проте вжиті заявниками дії результатів не мали — постанова Цвк про встановлення загальних результатів виборів депутатів Держдуми скасовано не було. Із складу Комітету-2008 Муратов вийшов в 2005 році. «Я особисто абсолютно розчарований тим, як намагалися об’єднатися демократи», — прокоментував він своє рішення.

У 2005 році Муратов став одним з співвласників журналу «Крокодил». Влітку 2008 року ЗМІ повідомили про те, що з фінансових причин випуск видання припинений, і саме воно знаходиться на межі закриття. «Рекламодавці не хочуть асоціюватися з політичною сатирою», — відзначала Газета.Ru.

У червні 2006 року на Всесвітньому газетному конгресі співвласниками очолюваної Муратовим «Нової газети» стали Михайло Горбачов і бізнесмен і політик Олександр Лебедєв (який у той час був членом парламентської фракції «Єдина Росія»): 10 відсотків акцій дісталося Горбачову, 39 відсотків — Лебедєву, залишився 51 відсоток єдиним неподільним пакетом отримав колектив видання. Горбачов пообіцяв, що «в газеті збережеться плюралізм думок, і в політику видання нові співвласники втручатися не будуть». У березні 2008 року Муратов повідомив про те, що Горбачов і Лебедєв запропонували йому створити на основі видання холдинг, в який входило кілька газет, радіостанцій, інтернет-ресурсів, можливо, своя соціологічна служба». На початку червня 2008 року медіахолдинг був зареєстрований. Він отримав назву «Нові медіа».

У березні 2008 року Муратов фігурував у повідомленнях, присвячених скандальному прийому президента Чеченської республіки Рамзана Кадирова в Союз журналістів Росії за «заслуги у справі становлення чеченської журналістики, вільної преси, створення ідеальних умов для роботи місцевих ЗМІ». Після звістки про те, що Кадиров став членом творчого об’єднання працівників преси, деякі відомі російські журналісти, в тому числі і Муратов, висловили намір вийти з Союзу журналістів. «Я просто категорично не збираюся бути в одному союзі з людожерами», — зазначав головний редактор «Нової газети» в своїй заяві. Проте в тому ж місяці секретаріат Спілки журналістів Росії скасував рішення свого чеченського відділення про прийняття в члени організації президента Чечні, «як таке, що суперечить статуту»: повідомлялося, що не було знайдено жодного доказу професійної журналістської діяльності Кадирова.

У жовтні 2009 року президент Кадиров звернувся з проханням порушити справу про наклеп у відношенні декількох журналістів «Нової газети» і Муратова особисто. У своїй заяві чеченський лідер назвав наклепом висловлені в публікаціях газети звинувачення в причетності до вбивств, тортур та інших злочинів. Мова йшла про статтях «В Москві йде полювання за мовами», «Мухават Салах Масаїв: майже чотири місяці я перебував у заручниках у Рамзана Кадирова», «Страху немає», «Останнє чеченське справа Станіслава Маркелова», «Ім’я Росії — смерть» і «Віденський вбивство» (остання стаття була присвячена результатами журналістського розслідування вбивства колишнього співробітника охорони Кадирова Умара Ісраїлова, яке провів кореспондент The New York Тімеѕ Крістофер Чиверс). У лютому 2010 року в Басманному суді Москви представник чеченського президента і адвокати «Нової газети» відмовилися укладати мирову угоду за позовом. У тому ж місяці стало відомо, що правоохоронні органи Москви відмовилися порушувати справу про наклеп за заявою Кадирова. Його захист пообіцяла оскаржити рішення суду в прокуратурі, проте незабаром Кадиров відкликав кілька своїх позовів, в числі яких були позови до керівника центру «Меморіал» Олега Орлова, голови правозахисної організації, Московської Гельсінкської групи (МГГ) Людмила Алексєєва, а також до «Новій газеті» і її редактора). У прес-службі Кадирова пояснили, що таке рішення чеченський президент ухвалив на прохання матері, яка просила сина не судитися з літніми людьми.

Муратов працював не тільки в друкованих ЗМІ, але й на телебаченні: у 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ГРТБ), в 1998-1999 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі НТВ. Співпрацював він також і з щотижневої програми «Скандали тижня» (АТ «Погляд» — телеканал «ТВ-6 Москва»).

Муратов був нагороджений орденом Дружби і орденом Пошани. Він був удостоєний низки престижних звань і премій, в тому числі нагороди фонду «Меморіал», премії Генрі Наннена (Німеччина), Міжнародної премії свободи преси за 2007 рік, заснованої Комітетом захисту журналістів, і премії Міжнародного кінофестивалю «Сталкер» — «за громадянську позицію, принциповість і внесок у розвиток російської журналістики».

З членів сім’ї Муратова в пресі згадувалася його дочка. У 1997 році головний редактор «Нової газети» розповідав, що вона хоче стати археологом, тоді як він бажав, щоб вона стала юристом.