Борис Якеменко

Фотографія Борис Якеменко (photo Boris Yakemenko)

Boris Yakemenko

  • День народження: 12.08.1966 року
  • Вік: 50 років
  • Місце народження: Люберці, Московська область, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Історик, доцент кафедри історії Росії Російського університету дружби народів. Член Громадської палати Росії з листопада 2007 року, член комісій по збереженню культурної і духовної спадщини, міжнаціональних відносин і свободи совісті, освіти і науки. Керівник православного корпуса руху «Наші» з травня 2007 року. Один з ідеологів молодіжних рухів «Наші» і «Йдуть разом», лідером яких був його молодший брат Василь Якеменко, який посів у жовтні 2007 року посаду керівника Державного комітету Російської Федерації по справах молоді.

Борис Григорович Якеменко народився 12 серпня 1966 року в місті Люберці Московської області. Кілька років тому, у травні 1971 року, у Бориса з’явився молодший брат Василь, разом з яким він згодом часто згадувався в пресі. Батько братів Григорій Васильович Якеменко з 1961 року працював в вертолітному ОКБ імені Камова (пізніше — АТ «Камов») і був головним конструктором легендарного одномісного бойового вертольота Ка-50 «Чорна акула».

Відомо, що Борис Якеменко закінчив Російський університет дружби народів (дата закінчення вузу не повідомлялася). В 1991-2003 роках він працював викладачем школи гуманітарного профілю «Ірмос». Не перестаючи співпрацювати зі школою, в 1998 році Якеменко почав викладати в РУДН. За даними на січень 2008 року, він був доцентом кафедри історії Росії.

У пресі Борис Якеменко фігурував як ідеолог, «спічрайтер і мозковий центр» усіх молодіжних рухів Василя Якеменко. Повідомлялося, що саме Борис писав всі програмні документи, а також статті і більшість промов молодшого брата.

У 2000 році Василь Якеменко очолив молодіжний рух «ті, що Йдуть разом», «батьками-засновниками» якого, за деякими даними, виступили політтехнологи Гліб Павловський і Марат Гельман). За словами самого Василя Якеменко, саме у зв’язку ініціативою створення молодіжного руху він був запрошений на роботу в адміністрацію президента Росії і став начальником відділу зв’язків з громадськими організаціями управління внутрішньої політики. Експерти відзначали, що він безпосередньо підпорядкований заступнику глави президентської адміністрації Владислав Сурков, якому приписували ідею організації руху.

В основі структури «Йдуть» лежав клановий принцип: рух поділялося на кілька корпусів, які очолювали лідери неформальних об’єднань агресивно налаштованих футбольних фанатів. У 2002 році чисельність членів руху становила близько 40 тисяч осіб. Писала про рух преса до числа «кумирів» «Йдуть», крім президента Володимира Путіна, відносила Павла Бородіна, письменника Бориса Васильєва і Російську Православну Церкву (про співпрацю з РПЦ розповідав сам Борис Якеменко). Серед ворогів «Йдуть» згадувалися сучасні ліберальні письменники, комуністи, Америка, в якій «відсутні такі важливі складові, як духовність і розуміння власної етнічності» і колишні радянські республіки, де «ображають росіян». Відмічалися також такі «характерні риси» ідеології «Йдуть», як «позитивне ставлення до смертної кари і вкрай негативне — до гомосексуалізму». «Незалежна газета» у числі «вітчизняних предтеч вікової давнини» руху називала Російське збори, Союз російського народу, Союз імені Михайла Архангела.

Між тим рух прославилося, головним чином, «культурними» акціями скандального характеру, наприклад: обміном книг Карла Маркса, Віктора Пелевіна та Володимира Сорокіна, оголошених «шкідливими», збірка повістей Бориса Васильєва або виступом у Великого театру проти Сорокіна як автора лібрето до нової опери. Проводилися «Йдуть» і політичні акції, в тому числі спалення прапора США біля будівлі посольства цієї держави під час мітингу на захист заарештованого Павла Бородіна і демонстрація на захист Конституції РФ, під час якої були спалені портрети «зрадників», в числі яких були і деякі опозиційні російські політики.

Через деякий час рух «ті, що Йдуть разом» розпалося. На зміну йому прийшло молодіжний рух «Наші», ідеологом якого також називався Борис Якеменко. Установча конференція руху відбулася 5 квітня 2005 року, на ній Василь Якеменко був обраний одним з п’яти федеральних комісарів руху.

Судячи з матеріалів у пресі, рух «Наші», відразу обозначившее свою пропрезидентську спрямованість, дуже швидко набуло популярності. Зазначалося, що незабаром після його створення Василь Якеменко в своїх виступах заявив про те, що завданням руху є «боротьба з фашизмом у всіх його проявах» (його представникам він відніс НБП). Пізніше до них додалися скінхеди, члени РНЕ і «так звані ваххабіти»), а також ліберальна опозиція «від ‘Яблука’ до Хакамади». В кінці 2005 року аналітики висловили думку про те, що, створивши «Наших», федеральні власті вирішили виховати віддану молодь, яку можна буде використовувати на своїй стороні у разі помаранчевої революції.

На питання про те, чи не є «Наші» аналогом «Идущих разом», Василь Якеменко відповідав негативно. Він заявляв, що «ті, що Йдуть разом» були компактної організацією, заснованою особисто їм і вирішувала певні задачі — «культурні або будівельні». Надзавданнями «Наших», за його словами, були «підготовка покоління професіоналів» і «оптова зміна існуючої бюрократії». У свою чергу, Борис Якеменко, відповідаючи на питання про різницю між «що Йдуть разом» і «Нашими», зазначав, що перші, на відміну від других, «ніколи не замахувалися на такі глобальні цілі, як модернізація суспільства».

В ряду найбільш скандальних акцій руху згадувалися бойкот і переслідування посла Естонії в Росії, виступи проти участі британського посла Тоні Брентона опозиційної акції «Інша Росія» і небувалі за масовістю заходу-акції, такі як «Наша перемога» (2005) і «Зв’язковий президента» (2007). «Ми хочемо в Москві за один день отримати команду в 100 тисяч (зв’язкових президента)», — заявив Василь Якеменко під час акції, в ході якої члени руху пропонували перехожим надіслати SMS-повідомлення голові держави. Також повідомлялося про літніх таборах «Наших» на Селігері і зустрічах президента Путіна з активістами руху.

ЗМІ відзначали, що кінця 2007 року рух «Наші» вже «почало розмиватися». На це вказувало його поділ на сім нових поддвижений, так званих контурів. У травні 2007 року Борис Якеменко очолив православний корпус (контур), який створювався при повній підтримці Руської православної церкви, з благословення ідеолога РПЦ, голови відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополита Кирила. «Комерсант» писав, що, за задумом старшого брата Якеменко, «воцерковлені комісари» з корпусу будуть вести уроки православ’я в школах і «захищати церкву». Представники православної громадськості назвали проект «опорою церкви», відзначаючи, що він допоможе «виробити у православної молоді смак до політичного життя». При цьому висловлювалися побоювання, що нове об’єднання може бути використано в якості «інструменту політичної боротьби».

У жовтні 2007 року Василь Якеменко перейшов на роботу в уряд, ставши главою Держкомітету у справах молоді. У листопаді того ж року Борис Якеменко був обраний в Громадську палату і увійшов до складу комісій по збереженню культурної і духовної спадщини, міжнаціональних відносин і свободи совісті, освіти і науки. «Комерсант» писав, що його рекомендував загальноросійський союз громадських об’єднань «Вільна Росія» на чолі з колишнім співробітником адміністрації президента Росії Модестом Колеровым, який з березня 2005 року по жовтень 2007 року керував управлінням з міжрегіональних і культурних зв’язках із зарубіжними країнами (вважалося, що воно, зокрема, відповідав за запобігання «оксамитових революцій» у країнах СНД). При цьому в ряді видань, розповіли про обрання Бориса Якеменко, він був помилково названий керівником «Вільної Росії». У грудні 2007 року Василь Якеменко на з’їзді «Наших» заявив про складання з себе повноважень лідера руху. Обраний президентом Росії в березні 2008 року Дмитро Медведєв у травні того ж року доручив створити на базі очолюваного Василем Якеменко комітету федеральне агентство, яке буде перебувати у віданні новоствореного міністерства у справах спорту, молоді та туризму.

У 2008 році Борис Якеменко знову фігурував у ЗМІ як глава православного корпусу руху «Наші». У травні він оголосив, що восени активісти корпусу з написаного ним підручника почнуть викладати в школах 10 міст країни предмет «Основи православної культури». «Курс розрахований на старшокласників і може бути вивчений за рік при заняттях один раз в тиждень», — повідомляли тоді «Нові вісті».

У червні 2008 року, в день відкриття Архієрейського собору РПЦ біля стін храмаХриста Спасителя відбулося зіткнення між прихильниками єпископа Діоміда, звинувачував керівництво РПЦ в «відступи від чистоти православного віровчення», і активістами руху «Наші». За словами Бориса Якеменко, активісти православного корпусу розгорнули плакати в підтримку патріарха Алексія Другого у відповідь на заклики натовпу прихильників Діоміда «до розколу церкви». Після розпочатої бійки у справу втрутився ОМОН.

У липні 2010 року брати Якеменко звернулися з позовом про захист честі і гідності письменника-сатирикові Віктору Шендеровичу, «Новій газеті», радіостанції «Ехо Москви» і правозахиснику Олександру Подрабинеку. Приводом для позову стали твердження відповідачів про причетність братів до розміщення в інтернеті відеозаписів, на яких зняті на приховану камеру опозиційні політики, журналісти і громадські діячі давали хабарі співробітникам ГИБДД, вживали наркотики. За твердженням «Нової газети», Борис Якеменко проговорився «про раніше невідомих обставин» однієї зі скандальних відеозаписів (спочатку видання перепутало Бориса з його братом і навіть опублікувало спростування з вибаченнями). Відкидаючи звинувачення в причетності до «компромату», брати Якименко вимагали стягнути з відповідачів понад 4,5 мільйона рублів. Розглянув позов Перовський суд Москви в жовтні того ж року задовольнив вимоги позивачів, однак лише частково, стягнувши з 60 тисяч рублів з «Нової газети» і «Ехо Москви», за 20 тисяч — з журналістів газети, які написали статті про братів Якеменко журналістів і 10 тисяч — з Шендеровича. Позов до Подрабинеку, який стверджував у своєму блозі, що «спонсори цієї знімальної групи повинні бути дуже впливовими людьми», судом було відхилено. Втім, 10 грудня 2010 року Московський міський суд скасував рішення Перовського суду і направив справу на новий розгляд. У липні 2011 року Басманний суд Москви зобов’язав Віктора Шендеровича виплатити братам 10 тисяч рублів в якості компенсації, «Нову газету» і її співробітників — 70 тисяч рублів, а «Ехо Москви» було визнано невинним.

Борис Якеменко — кандидат історичних наук, автор ряду підручників. Зазначалося, що крім «Основ православної культури» він написав базовий підручник для 10-11 класів «Історія Вітчизни», що використовується в Москві і ряді регіонів Росії. Їм написані кілька десятків книг і статей з питань історії та культури Росії і Москви, російської громадської думки («Стягнення граду. Есхатологічна ідея Нового Єрусалиму до громадської думки і культури Давньої Русі», «Культура Москви», «Різьблені камені історії», «Погоди. Історія садиби» та інші). Якеменко також згадувався в пресі як політолога і публіциста.

За словами свого брата Василя, Борис Якеменко — «глибоко православна людина».