Борис Нольде

Фотографія Борис Нольде (photo Boris Nolde)

Boris Nolde

  • День народження: 27.12.1876 року
  • Вік: 71 рік
  • Місце народження: Санкт-Петербург, Росія
  • Дата смерті: 28.05.1948 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Нольде Борис Еммануїлович (1876-1948) – громадсько-політичний діяч, правознавець, дипломат, історик, літературознавець, мемуарист. Барон. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, працював в МЗС, директор другого департаменту, професор міжнародного права Політехнічного інституту і Вищих Бестужівських курсів (Петербург). Викладав в Олександрівському ліцеї, Петроградському університеті та Морської академії. Член Передпарламенту. Кадет. Товариш міністра закордонних справ у першому складі Тимчасового уряду.

Нольде Борис Еммануїлович (1876-1948, Лозанна, Швейцарія), барон. Син відомого укр. сановника. Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету зарахований до МЗС, пізніше обіймав посади директора юриди., екон. і адм. відділів і нач. 2-го Департаменту. Проф. Олександрівського ліцею, Вищих жіночих (Бестужівських) курсів і Политехнич. ін-ту, читав курси міжнар. права. Кадет, один з гол. експертів партії в області міжнар. відносин. В роки 1-ї світ. війни радник глави МЗС С. Д. Сазонова.

У дні Лют. рев-ції 1917 разом з Н.В. Некрасовим, ВД. Набоковим і Ст. Ст. Шульгіним склав маніфест вів. кн. Михайла Олександровича про зречення від престолу і передачу всієї влади до скликання Учред. Собр. Брешемо. пр-ву. Пізніше згадував: «Акт 3 березня, по суті кажучи, був єдностей, конституцією періоду існування Брешемо. пр-ва» і вказував, що з нею можна було дожити до Учред. Собр. за умови, якщо б Брешемо. пр-во могло реально здійснювати «повноту влади» (Нольде Б. Е. Далеке і близьке, Париж, 1930, с. 152). З сер. березня тов. мін. іноземним грома. справ (у П. Н. Мілюкова). З 28 березня член Юриди. наради Брешемо. пр-ва, учасник обговорення питання про відносини з Фінляндією. Запропонував проект рішення: Росія погоджувалася до Учред. Собр. залишити всю владу в руках обраного Сеймом особи при збереженні за Росією повноти влади щодо міжнар. і воєн. справ. Такий підхід відтягував рішення финл. питання до закінчення війни, коли, на думку Нольде. міжнар. кон’юнктура повинна була скластися на користь Росії.

З кін. травня член Особливої наради з вироблення закону про вибори до Учред. Собр., підготував пропозиції про орг-ції виборів на фронті. Як експерт брав участь у роботі Комісії з розслідування діяльності царських міністрів: прийшов до висновку, що більшості з них, комісії на підставі існували до того часу законів нічого не вдасться поставити в провину, крім дрібних правопорушень. Рекомендував «не срамиться», справи припинити, відпустити заарештованих, порадивши надалі не грішити («Новий журнал». 1948, N 19, с. 279). На 9-му з’їзді партії кадетів (Москва, кін. липня) виступив з доповіддю по нац. питання, де від імені ЦК запропонував відкинути принцип нац. самовизначення і підтримати ідею т. н. нац. «союзів», ведення яких повинні підлягати тільки вирішення проблем культури відповідних этнографич. груп. З’їзд підтримав ці пропозиції і вніс відповідн. уточнення в парт. програму.

У 20-х числах вересня. виступив на засіданні ЦК партії з доповіддю, де вказував, що «наша армія все більшою мірою стає здобиччю більшовизму» і що «нам треба напружити всі сили для того, щоб спонукати союзників до мирних переговорів» (Думова-2, с. 216). Ті ж ідеї висловлював на нараді у кн. Р. Н. Трубецького, де були присутні А. В. Коновалов, С. М. Третьяков, М. І. Терещенко: отримав підтримку Коновалова, який заявив, що «пр-во, к-рому вдалося б дати Росії світ, набуло б величезну популярність і зробилося б надзвичайно сильним» (там же, с. 216-17). Пізніше Нольде згадував, що на цій нараді була «ясно і просто сформульована дилема, до до-рій Росію притиснули події — розумний світ або негайне торжество Леніна» («Архів укр. рев-ції», т. 7, Берлін, 1922, с. 11). Член Передпарламенту.

Брав участь у роботі Всерос, до-та після виборів у Учред. Собр. Після Окт. рев-ції разом з ін. членами к-ту підписав у листоп. заяву з протестом проти втручання Сов. пр-ва в справи до-та. Був заарештований, але через 4 дні звільнений. Кандидат на виборах в Учред. Собр. (від Рязані), але не пройшов.

Навесні 1918 увійшов до «Правий центр»: належав до числа його членів, які змінили антантовскую орієнтацію на німецьку. Один з перших кадетів, встановили зв’язки з герм. місією в Петрограді. У бесіді з петрогр. кореспондентом герм. газ. «Фоссіше цайтунг» говорив: «Поворот в образі дій нашої партії є логічним наслідком подій минулого року… Від союзників ми тоді очікували підтримки, але вони нас обдурили. При утворенні кабінету Керенського ми переконалися, що наші західні друзі ведуть з нами фальшиву гру і продалися з-р. …Нашої партії довелося змінити свою орієнтацію, прийнявши за директиви принципи колишньої партії октябристів, що об’єднався з укр. націоналістами» (Думова-1, с. 107). Групу Нольде герм. посол Ст. Мірбах відносив до елементів, «к-рие, можливо, складуть ядро будущегонового порядку» та з до-якими .доцільно встановити контакт «на випадок, якщо вони в один прекрасний день замінять нинішній режим» (там же). Лінію на співробітництво з Німеччиною Нольде відстоював і на нараді в ЦК партії кадетів, собравшемся 8 травня після отримання звістки про можливої інтервенції країн Антанти: вказував, що обіцяна Антантою допомогу несерйозна, т. к. англо-франц. війська не можуть з’явитися в Росії означає. кол-ве, залишається — угода з Німеччиною. ЦК відкинув пропозиції Нольде і продовжував дотримуватися антантовской орієнтації (там же, с. 112-13). Влітку на засіданні ЦК Нольде вказав на необхідність домагатися вступу на Д. Схід не одних японських, але і ін. союзнич. військ, особливо американських.

До весни 1919 читав лекції в Петрогр. ун-ті та в Мор. академії. Влітку покинув Росію. Восени брав участь у переговорах з пр-вом Фінляндії від імені пр-ва А. В. Колчака. Вважав, що платою за визнання «білою Росією» самостійності Фінляндії має бути її участь у завоюванні Петрограда. Рук-у Фінляндії, не відмовляючи в допомозі білим, вимагало визнання її суверенітету Колчаком, але він відхилив цю вимогу.

З весни 1920 член Паризької групи кадетів, очолюваної П. Н. Милюковым. З сер. 1920-х рр. від політики відійшов. Гідно поводився в роки 2-ї світ. війни під час герм. окупації Франції (нагороджений орденом Почесного легіону). Багаторічний член Міжнар. ін-ту права і з 1947 його голова. .