Борис Батурський

Фотографія Борис Батурський (photo Boris Baturskiy)

Boris Baturskiy

  • День народження: 01.01.1879 року
  • Вік: 41 рік
  • Місце народження: Вітебськ, Білорусь
  • Дата смерті: 05.12.1920 року
  • Громадянство: Білорусь

Біографія

У роки першої світової війни член Організаційного Комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії, коливався між оборончеством та інтернаціоналізмом. Брав участь у підготовці проектів резолюцій по робочому питанню, прийнятих Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів. До Жовтневої революції поставився негативно, вважаючи її злочинною авантюрою.

Батурський Борис Соломонович (справжнє прізвище Цетлин, за іншими джерелами, Цейтлін) (1 січня 1879 — 5 грудня 1920, Вітебськ). З міщан. Революційну діяльність почав у 1890-х рр. у Вітебську. З 1897 навчався на природничому факультеті Московського університету (1911 закінчив юридичний факультет). У 1901 р. входив до редакції нелегальної соціал-демократичної газети «Южный Рабочий». У 1903 був висланий у Східну Сибір; повернувшись у 1905, примкнув до меншовиків. Делегат від Катеринославського комітету партії на 4-му (Об’єднавчому) з’їзді РСДРП (1906). У роки реакції «ліквідатор», працював у легальних робочих організаціях і страхових касах, організовував лікарняні каси. Співпрацював у журналі «Промінь», заснував журнал «Страхування робітників». Активний діяч російського профспілкового руху. Неодноразово піддавався арештам. У роки першої світової війни член Організаційного Комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії, коливався між оборончеством та інтернаціоналізмом.

У дні Лютневої революції 1917 увійшов 28 лютого виконавчий комітет Петроградської Ради Робітничих і Солдатських Депутатів як представник Організаційного Комітету Російської соціал-демократичної робітничої партії, автор відозви ОК РСДРП. На відміну від опублікованого напередодні маніфесту Центрального комітету РСДРП(б), проголошення нічого не говорило про майбутній устрій країни; замість слів про «тимчасовому революційному уряді» в ньому вживався термін «тимчасовий уряд». За цим, за спогадами Б. В. Миколаївського, стояло небажання <відлякувати від руху «боязких ліберальних політиків», які боялися страшних слів, але «співчуття і сприяння» яких, на думку відозви, було вкрай важливо> [«Меншовики». Збірник статей, спогадів і документів, Бенсон (Вермонт), 1988, с. 59]. Відозва робило упор на зміцнення і розширення Рад, створення робочих революційних клубів і тому подібних організацій: «Оплетите неорганізовані маси густою мережею організаційних осередків, і тоді пролетаріат зможе не тільки повалити старий режим, але і завоювати собі можливо більш міцне положення при новому ладі» («Известия Петроградської Ради», 1917, 1 березня). Увечері 1 березня при обговоренні на засіданні виконавчого комітету питання про владу закликав до створення «чисто буржуазного уряду», пропозицію було прийнято 13 голосами проти 7. 3 березня увійшов до складу комісій (інформаційної за поточними справами) виконавчого комітету.

З 7 березня член редколегії «Робітничої Газети» — центрального органу меншовиків; з середини березня «революційний оборонець». 16 березня виділено виконавчим комітетом Петроградської Ради у відділ праці для роботи при Міністерстві промисловості і торгівлі. Брав участь у підготовці проектів резолюцій по робочому питанню, прийнятих Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів. (29 березня — 3 квітня). Делегат Всеросійської конференції меншовицьких і об’єднаних організацій РСДРП (травень). 7 травня виступаючи з доповіддю про діяльність Організаційного Комітету (ОК), говорив, що до Лютневої революції діяльність ОК була паралізована і відновилася лише після її перемоги; увійшов у новий склад ОК а потім і в Бюро ОК. Учасник 3-ї Всеросійської конференції профспілок (червень), вибраний під Тимчасовий профспілковий центр. Делегат Об’єднавчого з’їзду РСДРП (серпень), обраний членом ЦК від «оборонців»; разом з П. А. Гарві та В. С. Астровим редагував прийняті з’їздом резолюції. Прихильник ідеї культурно-національної автономії; на нарадах ОК і ЦК РСДРП(о) при обговоренні виборчої платформи меншовиків до виборів в Установчі Збори висловлювався проти принципу федеративного устрою держави, через обласне управління з визнанням прав національних меншин на культурно-національну автономію (ЦПА ІМЛ, ф. 275, оп. 1, л. 7).

До Жовтневої революції поставився негативно, вважаючи її злочинною авантюрою. 1 листопада з групою меншовиків — «оборонців» заявив про вихід з ЦК РСДРП в знак протесту проти переговорів з більшовиками; після припинення переговорів 10 листопада повернувся в ЦК. В кінці листопада брав активну участь у створенні клубу меншовиків — «оборонців» «Рабочее знамя»; 25 листопада увійшов до його правління. На Надзвичайному з’їзді РСДРП (листопад — грудень) солідаризувався з позицією А. Н. Потресова, який визнавав допустимим використання будь-яких засобів для повалення «самодержавства Смольного». Після приходу до керівництва РСДРП(о) лівоцентристського крила на чолі з Ю. О. Мартовим і Ф. В. Даному перейшов в опозицію до ЦК партії, критикував його за угодовство з більшовиками. Один з ініціаторів антибільшовицького руху за створення «Зборів уповноважених фабрик і заводів» (січень — червень 1918); незабаром, відійшовши від партійної роботи, повернувся у Вітебськ. Наприкінці 1920 був заарештований. У в’язниці захворів на висипний тиф, звільнений за станом здоров’я на поруки за два дні до смерті.