Авдотья Єлагіна

Фотографія Авдотья Єлагіна (photo Avdotya Elagina)

Avdotya Elagina

  • Дата смерті: 01.06.1877 року
  • Рік смерті: 1877
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Господиня літературно-філософського салону, в якому зародилася і розвивалася ідеологія слов’янофільства; перекладачка. Мати І. в. Киреєвського, П. В. Киреєвського і В. А. Єлагіна, племінниця і друг Ст. А. Жуковского.

    Народилася в с. Петрищево Белевского у. Тульської губ. Отримала чудове виховання в родині своєї бабусі Буніної. З німецькою мовою і літературою вона познайомилася за допомогою Жуковського, її дядька. 16 років вийшла заміж за Василя Івановича Киреєвського (див.: Іван і Петро Киреєвські), довершившего її утворення. У 1812 Киреєвський добровільно прийняв у своє завідування госпіталь в Орлі, привів його в порядок, але при цьому заразився і помер, залишивши 2 синів, Івана та Петра, що одержали згодом велику популярність, і дочку Марію. У 1817 Єлагіна вступила у 2-й шлюб з А. А. Елагиным. У 1821 Елагины переїхали жити до Москви. З цього часу Єлагіна приймає жива, безпосередня участь у житті літературних і вчених московських гуртків, спочатку в блискучому гуртку, який ще в царювання Олександра I утворився навколо Н. А. Польового і до якого належали А. С. Пушкін, кн. П. А. Вяземський, кн. А. В. Одоєвський, С. П. Шевирьов, М. П. Погодін, М. А. Максимович, А. В. Кошелєв. З 1826 гурток Польового змінився іншим, не менш блискучим і талановитим, сгруппировавшимся близько Д. І. Веневитинова. Крім Пушкіна і кн. В’яземського в ньому брали участь С. В. Мальцев, С. А. Соболевський, поет Е. А. Баратинський, Д. Н. Свербеев та ін. В 1831 в салоні Єлагіної виникла думка про видання журналу «Європеєць», на чолі якого став В. В. Киреєвський. До цього ж часу відноситься поява в гуртку А. С. Хомякова.

    В будинку Єлагіної збиралися студенти і професори Московського університету, літератори, вчені: крім товаришів і однолітків старших синів — Ст. Одоєвського, В. П. Титова, Рожалина, Д. В. Веневитинова, А. О. Армфельда, М. А. Максимовича, А. В. Кошелєва, С. А. Соболевського, Шевирьова та ін. — бували А. С. Пушкін та П. А. Вяземський, А. Міцкевич і Кароліна Павлова, А.с Тургенєв І. А. С. Хом’яків, М. П. Погодін, В. А. Жуковський. З 1830 своєю людиною в домі став Н. М. Мов, як пізніше і його племінник Д. А. Валуєв (1840-41 жив там постійно). У 1831 з сімейством Елагиных знайомиться С. Т. Аксаков. У 40-і тут бувають також Н. В. Гоголь (вперше відвідав у 1832 або 1835), М. Ю. Лермонтов (1840-41), Т. Н. Грановський, Ф. В. Тютчев, І. С. Тургенев, професор-правознавець П. Р. Редкин, Н. Х. Кетчер, Н. Ф. Павлов, Н. А. Мельгунов, М. А. Дмитрієв, А. Ф. Гільфердінг, а також покоління ровесників синів від 2-го шлюбу, про яких пізній один (з н. 50-х) будинку Єлагіної П. А. Бартенєв скаже: «П. А. Валуєв, К. Д. Кавелін, А. Н. Попов, А. П. Єфремов, Вас. А. Панов, М. А. Страхович.., брати В. і К. Аксаковы, брати Бакунины, В. Ф. Чижов, Ю. Ф. Самарін, кн. В. А. Черкаський любили користуватися її (Єлагіної. — Ред.) бесідою».

    Останні роки життя Авдотья Петрівна прожила в Дерпті, в сімействі єдиного, що залишився в живих сина свого Василя Єлагіна. Єлагіна не була письменницею, але в русі і розвитку російської літератури і російської думки брала участь більш, ніж багато письменники по професії. Літературні, мистецькі, релігійно-моральні інтереси переважали в ній над усіма іншими; політичні та громадські питання відбивалися в її розумі й серці своєї духовної та естетичної стороною. Вона була чудово терпима до всяких поглядам, лише б вони були щирі і виражені не в грубих формах. Жвавість, веселість, доброзичливість, дивовижна пам’ять — все це надавало її бесіді особливу принадність. Єлагіна поспішала на допомогу кожному, хто її потребував, часто навіть зовсім незнайомої. Вона багато перекладала з іноземних мов, але друкувала мало. Біографію Єлагіної написали К. Д. Кавелін в «Північному віснику» (1877, № 68 і 69) і П. В. Бартенєв в «Русском архиве» (1877, № 8). Листи Єлагіної до А. Н. Попову надруковані в «Русском архиве» (1886, I).