Адам Любинський

Фотографія Адам Любинський (photo Adam Liubinskiy)

Adam Liubinskiy

  • Дата смерті: 25.11.1916 року
  • Рік смерті: 1916
  • Громадянство: Росія

    Біографія

    Видатний діяч право-монархічного руху в Києві, голова Київського відділу Російського Народного Союзу ім. Михайла Архангела (РНСМА).

    Народився в сім’ї предводителя дворянства Ананьївського у. Херсонської губ. Закінчив Київський Володимирський кадетський корпус і Олександрівське військове училище, після чого був випущений в 12-у артилерійську бригаду. Однак прослужив недовго, в 1892 р. вийшов у відставку і вступив на цивільну службу по відомству МВС. Був призначений земським начальником в Ананьївському, а в 1902 році був відряджений у розпорядження Київського губернатора. Тривалий час перебував гласним Київської Міської думи, повіт, і губ. земської управи (1911-1916), в 1915 активним членом Київського губ. комітету Всеросійського Земського Союзу. Як земський діяч енергійно захищав церковно-парафіяльні школи, критикуючи ідею зосередження фінансових ресурсів тільки на підтримку земських шкіл. В одному з виступів він зазначав: «Я можу засвідчити, що не завжди бачив в земських школах таку правильну постановку морального виховання, яку я бачив в церковно-парафіяльних… Якщо відмовити духовенству допомоги, то, питається, чи зуміє земство прийняти в свої школи ті 95 000 дітей, які тепер навчаються в церковно-парафіяльних школах? Звичайно, немає. Отже, допомога потрібна. Стосовно ж питання про те, чи належить, взагалі духовенству займатися народною освітою, я скажу одне: якби духовенство цього не робив, то може бути, просвітництво на Русі настав би набагато пізніше, ніж тепер» Також був членом наглядового комітету Товариства взаємного страхування від вогню майна, товаришем голови Київського Клубу домовласників.

    Будучи людиною діяльним і енергійним, Любинський брав дуже близьку участь в житті і роботі київських монархічних організацій, виступивши на політичному поприщі ще в 1905-1906. У листопаді 1905 році він організував і став першим головою Київської Партії Правового Порядку (КППП). За ініціативою Любинського з членів Київського Клубу домовласників утворився тимчасовий організаційний комітет, який, вступивши в контакт з С.-Петербурзької Партією Правового Порядку, отримав її програму, віддрукував останню у великій кількості і розіслав по Києву і повітах. А 12 листопада 1905 р. відбулося перше засідання КППП. В якості представника від КППП Любинський брав участь у роботі загальноросійського з’їзду партії в С.-Петербурзі (1906). В сент. 1906 на зборах членів КППП за його ініціативою було прийнято рішення про організацію Каси жертв боргу в Клеве. А коли в 1906 Центральна Рада КППП поставив перед організацією ряд питань, що стосуються правового статусу євреїв в Російській Імперії, Любинський визнав за необхідне запропонувати свої варіанти відповідей, зокрема вимагаючи, «перш, ніж зрівняти євреїв у правах з іншими громадянами Росії», не номінально, а й фактично, «з одного боку підняти культурний розвиток нашого сільського населення до тієї міри, яка дала б йому можливість вести економічну боротьбу з ними на правах рівного з рівними і з іншого — знищити необмежену, безапеляційну владу над євреями їх кагального самоврядування, влити шляхом виховання в їх душу почуття істинної гуманності і кардинальним чином реорганізувати так звані «хедеры» (єврейські школи), які виховують нині молоді єврейські покоління в дійсно людиноненависницьку дусі…». При цьому говорячи про потенційної можливості насильницького виселення євреїв з краю, Любинський зазначав: «Масове виселення євреїв могло б фатальним чином вплинути на економічний добробут краю… Поголовне вигнання замість раціонального лікування моральних духовних недуг і хвороб єврейського народу суперечило б етики Христового вчення і зовсім не відповідало б духу всесветно відомих добряків росіян, місія яких — не вигнання і винищення народів, що входять або приєднаних до російської держави, а пом’якшення їхніх звичаїв і потім ассимилирование…». До поч. 1907 поступився місцем лідера КППП Н. А. Садчикову, удостоївшись звання почесного голови партії.

    Любинський не раз звертався з відозвами до російським людям, закликаючи до заспокоєння і припинення революційних ексцесів. З 3 груд. 1905 році він редагував проіснувавши недовго-шую газету «Право і порядок». А після утворення РНСМА в листоп. 1908 відкрив у Києві губ. відділ Союзу і був його головою до самої своєї смерті. На загальних зборах 25 січ. 1909 був затверджений склад членів губ. Палати Союзу. Тов. голови був обраний генерал-майор Н. В. Изюмов, скарбником — Ф. Ф. Заремба, правителем канцелярії — В. М. Ламакін. Членами палати затверджено Д. П. Петров, П. Н. Картамышев, Н. В. Салацкий, К. Д. Щирий-Нікітчук, В. А. Шило. У Києві діяло два міських відділу РНСМА: Києво-Солом’янський (голова В. Ф. Абрамов), Извозопромышленный і залізничний (голова Р. К. Опанасенко). За ініціативою Любинського Київський відділ РНСМА відкрив белошвейные майстерні для забезпечення зайнятості осіб, які побажали вступити в члени Союзу. Крім посади голови у Київському відділі РНСМА, Любинський очолював Об’єднаний Союз правих організацій Києва, був членом Ради Київського Клубу Російських Націоналістів (ККРН), був членом Всеросійського Філаретівського товариства народної освіти. На засіданнях ККРН він неодноразово виступав з актуальних тем, яке турбувало суспільство. Наприклад, в 1908 році він представив доповідь на тему: «Російська армія і Куропаткин як полководець», що вийшов окремою брошурою. А у 1915 році на одному із зібрань ККРН, присвяченому з’ясуванню відносини слов’янофілів і націоналістів до завданням і цілям Росії в поточній війні, Любинський зазначав: «Коли у народів і держав виникають питання про війну, населення має право ставити думкою про її результати через понесені ним великих матеріальних і моральних витрат. Всі наші війни велися переможно, але завжди виявлялися вигідними лише для інших. Відчувається, що у них нам чогось бракувало і приходиш до переконання, що нам бракувало національної політики… Я думаю, що тут ми воюємо для себе головним чином. Якщо можна попутно зробити добру справу для інших, чому ж не зробити? Але потрібно боятися, щоб це не було міражем. Зараз ми відбиваємося від ворога, але ще велике питання — чи цікаво для Росії зовсім знищити ворога і тим, бути може, повторити історію Віденського конгресу… Наша робота для інших мало дала нам доброго і перш за все нам потрібно подумати про себе. Наш святий обов’язок — насамперед збирання Русі і проведення природних кордонів по підніжжя Карпат з південної сторони. Інша задача — поставлення хреста на Св. Софії, володіння всіма воротами. Протоки є честь і гідність великої Русі, і відмовитися від них було б злочином. Третє завдання — очищення руської землі від ворога і четверта, менш значна, виправлення стратегічної кордону на північному заході».

    Помер Любинський після нетривалої, але важкої хвороби і був похований на цвинтарі «Аскольдова Могила».