Ярослав Бойко

Фотографія Ярослав Бойко (photo Yaroslav Boyko)

Yaroslav Boyko

  • День народження: 14.05.1970 року
  • Вік: 46 років
  • Місце народження: Київ, Росія
  • Громадянство: Росія
  • Зріст: 186 см
  • Вага: 84 кг

Біографія

Ярослав Бойко став відомим після виходу на екрани телевізійного серіалу ‘Далекобійники’, а найбільшу популярність йому принесла роль капітана Аникушина в легендарному фільмі «У серпні 44′. Шанувальники Бойко продовжують з цікавістю стежити за його новими ролями, хоча мало хто з них знає, що свою першу кінозйомку майбутній знаменитий актор провів у п’ять років.

Ярослав Бойко – уродженець України, він народився 14 травня 1970 року в Києві. Його мати працювала заступником завідувача фотоательє і виховувала сина одна. При цьому вся сім’я матері Ярослава мала відношення до військової служби – навіть бабуся була майором інженерних військ, а дядько служив на флоті і став капітаном першого рангу. Як і більшість хлопчиків, Ярослав любив поганяти м’яч, побігати з іграшковим пістолетом і мріяв стати військовим. Правда, у віці п’яти років його відібрали для зйомки документально-публіцистичного фільму і попросили розповісти перед камерою історію про своїх друзів. Хлопчик дав повну волю своїй фантазії, але незабаром забув про це. У школі він любив математику і фізику, і ненавидів літературу настільки, що не читав ніяких книг, окрім підручників. Можливо, це і стало причиною того, що вступні іспити в Суворовське училище Ярославу здати не вдалося. Повертатися назад в школу він не захотів, і вступив в що знаходиться по сусідству з будинком механіко-металургійний технікум. При цьому технічні дисципліни Ярослава Бойка зовсім не приваблювали, зате він став активним учасником театральної студії при Театрі молоді. На третьому курсі, після проходження практики, майбутній технолог порошкової металургії зрозумів, що вибрав не ту професію, і пішов з технікуму.

Служба в армії на кордоні з Румунією несподівано навчила Ярослава того, чим він так нехтував в школі – любові до читання. Потрапивши в

госпіталь, Бойко від вимушеного неробства взяв у руки першу-ліпшу книгу. Гоголівський ‘Тарас Бульба’ був прочитаний ним на одному диханні, а за ним пішли всі книги з бібліотеки військової частини. Демобілізувавшись, Ярослав ніяк не міг вирішити, що ж йому тепер займатися, але все вирішив випадок. Колишня однокласниця здавала іспити в Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, і Бойко пішов з нею просто з цікавості. Дівчина іспит провалила, а ось Ярослав Бойко, до власного свій подив, виявився в списку студентів. Однак заняття принесли з собою неприємну несподіванку. Викладання в інституті велося українською мовою, до вивчення якого в школі Бойко ставився досить недбало, а вдома у них завжди розмовляли по-російськи. Відвідавши кілька вистав приїхав на гастролі столичного театру Пушкіна, Ярослав вирішив – він буде вчитися в Москві.

Приїхавши до столиці, молодий чоловік відвідав вистави ‘Сучасника’, ‘Табакерки’, інших провідних театрів. Йому вдалося успішно пройти прослуховування в Школу–студію МХАТ, і він був зарахований на курс А. Покровської. Незвичний ритм московської життя, студентський гуртожиток – все давалося нелегко Ярославу, особливо складно було позбавлятися від українського акценту. Викладачі любили Ярослава за талант і наполегливість, проте він весь час був у порушників дисципліни, ставши неформальним лідером гуртожитській компанії і не залишаючись у

стороні від галасливих компаній. Одного разу на стіл О. Табакова, який був у той час ректором школи-студії, була подана доповідна про відрахування студента Бойко за надто бурхливе святкування Дня театру, яке завдало істотної шкоди казенної меблів. Табаков, отдававший належне таланту і творчих здібностей Ярослава, не став його відраховувати, а лише зажадав в найкоротші терміни ліквідувати наслідки.

У 1994 році, на випускному курсі, Ярослав Бойко був відзначений премією як Кращий студент театральних вузів, а після закінчення школи-студії вступив в трупу ‘Табакерки’, позаштатним актором якої він є і нині. Він грав у таких спектаклях, як «Страсті за Бумбараш’ (Ховрах), ‘На дні’ (Васька Попіл), ‘Ідіот’ (Рогожин), створивши близько п’ятнадцяти виразних, не схожих один на одного сценічних образів. Бойко брав участь у постановці ‘Ундини’ МХАТ ім. Чехова, де зіграв роль лицаря Ганса. Однак, незважаючи на успішну театральну кар’єру, Ярослав бачив себе, насамперед, кіноактором. Ще студентом він знімався в епізодах таких картин, як «Круїз’, ‘АБВГД Ltd’,’Орел і решка’.

У 1996 році Бойко зіграв епізодичну роль у фільмі ‘Повернення ‘Броненосця», потім була невелика, але виразна роль бандита в легендарній ‘Країні глухих’ (1997). Першою помітною роботою Ярослава Бойко став майор Бійців в серіалі ‘Каменська’ (‘Смерть заради смерті’, 2000), в першо

му сезоні ‘Маршу Турецького’ (2000) він зіграв Андрія Біленького в серії ‘Небезпечне хобі’, а в культовому серіалі ‘Далекобійники’ (2000-2004) Бойко з’явився в ролі Півночі. Мабуть, найбільш яскравим екранним образом, створеним актором на екрані, є капітан Анікушин у фільмі ‘У серпні 44’ (2001), який, за відгуками фахівців, найбільш точно відображає реалії життя і роботи контррозвідників. Слід відзначити і великий глядацький успіх серіалу ‘Швидка’ (2003), де Бойко виконав головну роль доктора Громова. Серед більш, ніж ста екранних образів, створених Ярославом Бойко на екрані, слід відзначити роль прокурора в серіалі ‘Ваша честь’ (2006), Вронського в «Анні Кареніній’ (2009), Ігоря Свєтлова у кримінальному серіалі ‘Брат за брата’.

Серед останніх робіт актора – участь у телепроекті ‘Ангел або демон’ (2013), де він грає роль батька Маші, а також головна роль у міні-серіалі ‘Чоловік на годину’ (2014).

Ще в шкільні роки Ярослав Бойко придбав репутацію мачо і ловеласа. Однак його шлюб, укладений в 1998 році з хореографом Рамуне Ходоркайте, виявився напрочуд міцним. Його не зруйнував навіть та обставина, що після народження сина Максима Ярослав завів роман з актрисою Євгенією Добровольської, яка в 2002 році народила від нього свою третю дитину – сина Яна. Після розриву з Добровольської Бойко став зразковим чоловіком і батьком, і у подружжя підростає ще й дочка Емілія (2006 р.).