Світлана Пєнкіна

Фотографія Світлана Пєнкіна (photo Svetlana Penkina)

Svetlana Penkina

  • День народження: 06.06.1951 року
  • Вік: 65 років
  • Громадянство: Росія

Біографія

Світлані Пенкиной пророкували велике майбутнє. Але її кар’єра, ледь розпочавшись, дуже скоро закінчилася. У 1982 році вона зіграла роль Ліди, фізика і співробітниці відомого вченого Чебишева в картині «Сонячний вітер», а в 1985 році – секретаря Віку у фільмі «Майбутнього віку», екранізації однойменного роману Георгія Маркова, після чого більше не знімалася в кіно.

Кінокар’єра

Що вийшов в 1974 році на екрани телесеріал «Ходіння по муках» (за однойменним романом Олексія Толстого) в один день зробив випускницю Київського театрального інституту Світлану Пєнкіну якщо не зіркою, то, принаймні, дуже відомою актрисою. У цій картині вона виконала одну з головних ролей – Катю Булавіну, а роль її сестри Даші зіграла Ірина Алфьорова.

У тому ж 1974 році Світлана Пєнкіна знялася в ролі Зої у фільмі «Колір золота». Потім послідували роботи в історико-революційному фільмі режисера Марионаса Гедриса «Пил під сонцем» (Ганна), який розповідає про придушення заколоту в Симбірську, піднятого в 1918 році лівим есером Муравйовим, і в драмі режисера Володимира Шамшурина «А у нас була тиша…» (Густенька Дроздова).

У 1981 році Світлана Пєнкіна взяла участь у зйомках музичної комедії «Бережіть жінок» режисерів Віктора Макарова Олександра Полиннікова, виконавши роль боцмана Олі. Весела історія жіночого молодіжного колективу морського буксира «Циклон» викликала великий успіх серед

ді глядачів. Чимало того сприяли прекрасні пісні Юрія Антонова, супроводжували картину.

Світлані Пенкиной пророкували велике майбутнє. Але її кар’єра, ледь розпочавшись, дуже скоро закінчилася. У 1982 році вона зіграла роль Ліди, фізика і співробітниці відомого вченого Чебишева в картині «Сонячний вітер», а в 1985 році – секретаря Віку у фільмі «Майбутнього віку», екранізації однойменного роману Георгія Маркова, після чого більше не знімалася в кіно.

Пєнкіна і Мулявін

З Володимиром Мулявіним, солістом відомої музичної групи «Пісняри», Світлана Пєнкіна познайомилася в 1978 році. Тоді вони обидва перебували на піку популярності. Світлана Олександрівна згадує: «Я йшла на озвучення фільму «Ходіння по муках», а Володя з хлопцями записував там у звуковому ательє новий диск. Пам’ятаю, що була вражена своєму першому враженню: дитяча незахищеність, величезні променисті очі… І боязкість, здивування. Для себе відзначила, що, напевно, цей чоловік не такий, як про нього говорять».

Після цього випадку вони невиделись три роки і знову зустрілися в Гродно. Світлана Пєнкіна приїхала в це місто провідати батька, а «Пісняри» були там як раз з гастролями. Дивно, але до цього моменту Пєнкіна хоча і чула про «Песнярах» (та й як можна було не чути про гремевшей на весь Радянський Союз групі), але з їх творчістю була мало знайома і вже точно їх не була прихильницею. Концерт, на який вона прийшла, перевернув її уявлення про колектив. «У Гродно я побачила на сцені, насамперед, цілісний пісенний спектакль, полотно. Я побачила справжній масштаб Мулявіна і була вражена…» — згадує Світлана Олександрівна. У свою чергу Мулявін також встиг подивитися «Ходіння по муках» і був захоплений актрисою, яка зіграла його улюблену літературну героїню. Так доля поєднала їх – Пісняра і Красуню…

В їхній шлюб багато хто не вірив. Як можуть ужитися дві такі сильні особистості?! А вони, мов наперекір усім, демонстрували свою любов і вірність один одному. Світлана стала для Володимира Мулявіна його музою, опорою в житті. При безпосередній підтримці дружини їм був в 1987 році поставлений чудовий спектакль «У весь голос» за творами Володимира Маяковського. На Світлані Пенкиной тоді цілком лежав добір літературного матеріалу. І надалі вона завжди була поруч зі своїм чоловіком…

Розлучила їх смерть Володимира Мулявіна. 14 травня 2002 року артист потрапив в автокатастрофу. Через 8 місяців 26 січня 2003 року він помер у Москві в ГВКГ імені Н. Н. Бурденко. З тих пір Світлана Олександрівна займається збереженням пам’яті про видатного вітчизняному співака і музиканта. Вона очолює Музей Володимира Мулявіна, намагаючись, за її словами, «щоб у ньому не було жодної фальшивої ноти, деталі». Її метою є «зробити все можливе, щоб ім’я Мулявіна «не зацементували», «не завеличили».

Фільмографія:

1971 Могила лева

1971 День моїх синів

1974 Ходіння по муках — серіал

1974 Колір золота

1977 Пил під сонцем

1977 А у нас була тиша…

1981 Бережіть жінок

1982 Сонячний вітер

1985 Прийдешнього століття