Макс Фон Сюдов

Фотографія Макс Фон Сюдов (photo Max Von Sydow)

Max Von Sydow

  • День народження: 10.04.1929 року
  • Вік: 87 років
  • Місце народження: Лунд, Пд. Швеція, Швеція
  • Громадянство: Швеція
  • Оригінальне ім’я: Карл Адольф Фон Сюдов
  • Original name: Carl Adolf Von Sydow

Біографія

Поворотним пунктом в кінокар’єрі актора стало виконання ролі Лицаря у філософській трагедії Бергмана «Сьома печатка» (Det Sjunde Inseglet, 1956), що втілила неостановимые пошуки автором кінцевих відповідей на корінні питання людського буття на землі.

СЮДОВ (Sydow) Макс фон (р. 10. 04. 1929), шведський актор кіно і театру. Справжнє ім’я — Карл Адольф. Народився в Лунді. У 1951 закінчив акторську студію при театрі «Драматен» в Стокгольмі; надалі грав на сцені і в інших театрах Швеції. Театральний актив Сюдова дуже великий і включає головні ролі в «Пер Гюнт» Р. Ібсена, «Мизантропе» Ж.-Б. Мольєра, «Прафаусте» В. В. Гете (всі — в постановках В. Бергмана). У кіно дебютував в А. Шеберга у фільмі «Просто мати» (Bare En Mor, 1948), потім зіграв у знятої ним же екранізації драми А. Стріндберга «Фрекен Юлія» (Miss Julie, 1950). Поворотним пунктом в кінокар’єрі актора стало виконання ролі Лицаря у філософській трагедії Бергмана «Сьома печатка» (Det Sjunde Inseglet, 1956), що втілила неостановимые пошуки автором кінцевих відповідей на корінні питання людського буття на землі. Ставши, по суті, другим «я» Бергмана-філософа, Сюдов продовжує цей пошук у фільмах «Особа» (Ansiktet, 1958), «Дівочий джерело» (Jungfrukallan, 1959), «Як у дзеркалі» (Sasom I En Spegel, 1960), «Причастя» (1962), «Час вовка» (Vargtimmen, 1967), «Пристрасть» (1968). Чи не найвищим тріумфом Сюдова стала роль музиканта Яна Русенберга у фільмі-антиутопії «Сором» (Skammen, 1967), з разючою силою показує страхітливу деградацію особистості під натиском антигуманної середовища. Не менш переконливий актор і в епізодичних ролях, таких як роль власника заправної станції «Суничної галявини» (Smultronstallet, 1957); немолодого ремісника у фільмі «На порозі життя» (Nara Livet, 1957); чоловіка главнойгероини в «Дотику» (Beroringen, 1970), виступаючи, як правило, в амплуа вірних своєму людському і моральному боргу максималістів. Робота з Бергманом забезпечила Сюдову міцне міжнародне визнання. У 60-80-ті роки він знімається в різних країнах Європи і США в середині 70-х гастролює на Бродвеї. Його закордонний кинорепертуар величезний, але якісно неравноценен: поряд з роботами у фільмах Ф. Розі, таких як «Ясновельможні трупи» (Cadaveri Eccellenti, 1976), Ст. Дзурліні «Пустеля Тартари» (Le Desert Des Tartares/Il Deserto Dei Tartari, 1976), А. Михайлова-Кончаловського «Дует для солістки» (Duet For One, 1986), Ст. Вендерса («До самого кінця світу» (Until The End Of The World, 1991), чимало в ньому і прохідних ролей, зобов’язаних своєю появою склався навколо особистості актора після «Сьомої печаті» «метафізичного ореолу»; в їх числі — ролі в «той, що виганяє диявола (The Exorcist, 1973) У. Фрідкіна і його продовженні (режисер Дж. Бурман, 1977) або «Степовому вовку» — малоудачной екранізації однойменного роману Р. Гессе, здійсненої Дж. Хейнсом (Steppenwolf, 1974). Однак і в них він залишається професіоналом найвищого класу. До пізніших удачам Сюдова відносяться ролі в двох фільмах Б. Аугуста: «Пелле-завойовник» (Pelle Erobreren, за романом М. Андерсена-Нексе, 1988) і «Благі наміри» (Goda Viljan, Den, 1991) (за однойменним автобіографічним романом В. Бергмана), де йому довелося зіграти діда прославленого шведського кіномайстра. У 1988 дебютував на ниві кінорежисури, поставивши фільм «Катінка»/«На дорозі».