Леонід Леонідов

Фотографія Леонід Леонідов (photo Leonidov Leonidov)

Leonidov Leonidov

  • День народження: 22.05.1873 року
  • Вік: 68 років
  • Місце народження: Одеса, Росія
  • Дата смерті: 06.08.1941 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

Народився 22 травня (3 червня) 1873 р. в Одесі. Справжнє прізвище — Вольфензон.

Не закінчивши Рішельєвській гімназії, захопився аматорським театром; після двох років військової служби провів сезон в аматорській трупі Міський народної аудиторії (реж. Р. Матковський), що грала переважно для робітників. В цей час бере псевдонім Леонідов. В 1895 р. після невдалої спроби вступити в трупу М.Соловцова, їде до Москви поступати в імператорське театральне училище. Экзаменуется разом з О. Кніппер і М. Савицької, на відміну від майбутніх актрис МХТ, надходить, але через рік йде з училища. Протягом цього року (1895-1896) бере участь у ранках Малого театру, грає у випускному спектаклі училища «Ліс» А. Островського (Мілонов).

Після повернення до Одеси в 1896 р. вступає в трупу М.Соловцова, яка виступає в Одесі і Києві. Тут Леонідов швидко займає одне з провідних місць; в перший сезон (1896-1897) грає ролі поручика Чарусского («Старий загартування» А. Сумбатова), Мурзавецкого («Вовки і вівці» А. Островського), Молчаліна («Горе від розуму» А.с Грибоєдова), Медведенко, а потім Треплєва («Чайка» А. Чехова), Вершинского («Дикунка» А. Островського та Н.Соловйова), Хлєстакова («Ревізор» Н.Гоголя); в сезон 1897-1898 – Міловзорова («Без вини винуваті» А. Островського), Боркина («Іванов» А. Чехова), Морського («Ціна життя» Ст. Немировича-Данченка), в сезон 1898-1899 – Вожеватова («Безприданниця» А. Островського); в сезон 1899-1900 – Гані Іволгіна і (в гастрольній поїздці) князя Мишкіна («Ідіот» за Ф. Достоєвським), князя Шаховського («Цар Федір Іоаннович» А. К. Толстого); у сезон 1900-1901 – Раскольникова («Злочин і покарання» за Ф. Достоєвським), Солоного (Три сестри А. Чехова).

Влітку 1901 р.

роль Хлестакова Леонідов дебютує в московському театрі Ф. Корша (режисерську роботу в трупі вів у ці роки М.Синельников). За два сезони служби у Корша Леонідов встигає зіграти Глумова («На всякого мудреця досить простоти» А. Островського, 1901), Івана Карамазова («Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським, 1902), Дульчина («Остання жертва»Леонід Леонідов в ролі Дмитра Карамазова у виставі «Брати Карамазови» А. Островського, 1902), Чацького («Горе від розуму» А.с Грибоєдова, 1902), роль Костянтина в «Дітях Ванюшина» С. Найдьонова (спектакль, який став значною подією московського театрального сезону 1901-1902) зробила його знаменитим.

На запрошення Ст. Немировича-Данченка Леонідов вступає в Московський Художній театр 18 лютого 1903 р., де прослужить 38 років (до кінця життя). Історик театру П. Марков пише, що Леонідов в МХТ «став актором великого масштабу, але небагатьох ролей». Всього в МХТ Леонідов зіграв 33 ролі, серед них кілька справді трагічних образів – Митя Карамазов («Брати Карамазови» Достоєвського, реж. 1910), Пер Гюнт («Пер Гюнт» Ібсена, 1912), Пугачов («Пугачовщина» К. Треньова, 1925), але і в інших героях для нього були важливі відчуття нестабільності та слабкості життя, гостра, гнітюча туга, свідомість власної приреченості: Кассій («Юлій Цезар» Шекспіра, 1903), Васька Попіл («На дні» М. Горького, 1903, дебют Леонідова в МХТ), Лопахін («Вишневий сад» А. Чехова, 1904), Солоний («Три сестри» А. Чехова, 1901, Леонідов запровадився у виставу в 1906 р.). Відсвіт трагічних тим виникав і в сатиричних ролях – Пазухін («Смерть Пазухіна» М. Салтиков-Щедрін, 1914), Плюшкін («М

ертвые душі» М. Булгакова за Н.Гоголя, 1932).

«Характерні» ролі Леонідов грав розмашисто, з жорсткою, часом жорстокою іронією: Боркин («Іванов» Чехова, 1904), Скалозуб («Горе від розуму» Грибоєдова, 1906), Ляпкін-Тяпкін («Ревізор» Гоголя, 1908), Карстен Иервен («Біля царських врат» Гамсуна, 1909), Городулин («На всякого мудреця досить простоти» Островського, 1910), Блуменшен («життя в лапах» Гамсуна, 1911), Тропачев («Нахлібник» В. Тургенєва, 1912).

За відгуками небагатьох свідків репетицій Леонідова, він був геніальний в ролі Отелло, робота над якою почалася в 1926 р. і з перервами тривала до прем’єри в 1930 р. На перших виставах відновилася переслідувати Леонідова боязнь глядача і простору, а тому грав він нерівно і лише іноді «чудово, забираючи публіку у руки». Спектакль пройшов всього 10 разів.

Нещасливу долю мав і спектакль «Каїн» Дж.Р.Байрона (1920), з Леонідовим у головній ролі: спектакль пройшов 8 разів. Серед пізніх створінь Леонідова – професор Бородін («Страх» А. Афіногенова, 1931), Єгор Буличов («Єгор Буличов» Горького, 1934).

Станіславський вважав Леонідова «єдиним російським трагічним актором». Сам Леонідов називав себе «трагіком у піджаку». Через усе життя він проніс мрію зіграти Гамлета і навіть починав репетирувати його одночасно з Качаловим в 1911 р., але був відсторонений від репетицій, щоб скоротити терміни підготовки до прем’єри (передбачалося ввести його у виставу Леонід Леонідов в ролі Плюшкіна у виставі «Мертві душі» пізніше).

Леонідов пробував себе в режисурі: у 1916-1917 рр. репетирував у 1-й Студії «Флорентійську трагедію» О. Уайльда (вистава не вийшов); поставив у Мхаті «Землю» Н.Вірт (1937, спільна постановка з Н.Горчаковим) і «Достигаева та інші» Горького (1938, спільна постановка з В. Раєвським), брав участь у репетиціях «Кремлівських курантів» Н.Погодіна (спектакль був випущений Ст. Немировичем-Данченко в 1942 р., вже після смерті Леонідова).

У різні роки Леонідов обіймав відповідальні посади в Художньому театрі: завідувач трупою і репертуаром (1921-1922), заступник директора театру (1927-1928), складався в Раді (1932, спільно з В. Качаловим і В. Москвіним), управлявшем театром під час відсутності керівників, з 1939 р. входив в Художній рада МХАТ під головуванням В. Немировича-Данченко.

У кіно Леонід Леонідов знімався з 1918 року, перша роль — шпигун у фільмі «Струм любові». Серед ролей – Іван Грозний («Крила холопа», реж. Ю. Тарич, 1926), професор Кочубей («місто входити не можна», реж. Ю. Желябужский, 1929), Гобсек («Гобсек», реж. К. Еггерт, 1936).

В останні роки життя Леонідов викладав в Гітісі акторська майстерність (з 1935 р. – декан акторського факультету, з 1939 р. – художній керівник інституту; доктор мистецтвознавства, професор). Один з його акторських курсів став в 1939 р. самостійним театром в Гомелі.

Опублікував безліч статей і заміток, присвячених театральній освіті, драматургії і подій суспільного життя.

Помер 6 серпня 1941 р. у Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Використані матеріали:

Енциклопедія «Кругосвєт»

Енциклопедії кіно Кирила і Мефодія

Фотографії з Великої Радянської Енциклопедії та з архіву автора.