Ірина Малишева

Фотографія Ірина Малишева (photo Irina Malysheva)

Irina Malysheva

  • День народження: 15.02.1961 року
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Заслужена артистка Росії

Дитинство

Ірина Малишева народилася і виросла в інтелігентній родині. Тато — професор в Тупалевском бюро, досі займається конструюванням нових літаків. Мама, володіє унікальним, красивим голосом, була співачкою, співала в хорі Соколова. Вона ж і прищепила Ірині любов до класичної музики. Вже в шість років дівчинка співала серйозні арії і, на радість мами, мріяла стати співачкою. Що ж стосується папи, то він, вважаючи це захоплення несерйозним, хотів, щоб донька отримала гарну освіту, для чого і віддав Ірину в англійську спецшколу.

В елітній школі Ірині не сподобалося. Вона згадує: «В колектив дітей дипломатів я не вписалася відразу. Хлопчики і дівчатка-мажори приносили в школу жуйки, іноземні ручки, демонстрували один одному імпортні шмотки, привезені їх батьками з-закордону, а у мене такої розкоші і в помині не було, я не могла дозволити собі влаштувати якусь тусовку з друзями у себе «на хаті». Тому до мене ставилися з панським поблажливістю».

Ранній дебют і рання любов

Життя Ірини Малишевої круто змінилася в 1974 році. Одного разу вона побачила на Мосфільмі оголошення про те, що на головну дитячу роль потрібна дівчинка. Хто в такому віці не мріє потрапити на екран?! Ось Ірина і вирішила ризикнути, незважаючи на те, що була дуже сором’язливою і скромною дитиною.

Скромність і допомогла Ірині. Справа в тому, що режисерові Сергію Соловйову, приступавшему до зйомок картини «Сто днів після дитинства», була потрібна саме така, сором’язлива дівчинка на роль Соні Загремухиной. Ірину затвердили.

Про той період життя Ірина згадує з великим задоволенням: «Сергій Соловйов добре вмів працювати з дітьми — ні на кого не кричав, не лаявся. Він міг оцінити будь-яка дрібниця і з захопленням крикнути: «Це геніально!». І ти насправді починаєш відчувати себе талановитою. У нас панувала атмосфера гри і веселощів».

Тут же, на зйомках, у Ірини почався зворушливий роман зі сценаристом Олександром Александровим (який був старший за неї на 14 років). Як зізнається сама актриса, спочатку вона його сильно зненавиділа. Дівчинці хотілося виглядати в кадрі чарівною, а її, за вказівкою Александрова, одягали в негарне плаття і зав’язували волосся в два страшних хвостика.

Одного разу, коли знімалася сцена танців, Ірина вирішила, що тепер вже точно настав день. Вона розповідає: «Я зробила модну зачіску, нафарбувалася, наділа найкраще своє крепдешиновое платтячко в легковажних трояндочках — я була закохана в одного хлопчика з масовки і дуже хотіла йому сподобатися. Александров побачив мене, покликав художника по костюмах і наказав повернути мене в колишній образ. І знову це моторошне сукню, і ці огидні щурячі хвостики — я була в гніві! Не пам’ятаючи себе, я промаршировала через усю знімальну, підійшла до Александрову і кинула йому в обличчя: «Від вас, Олександр Леонардович, я цього не очікувала!», — розплакалася і втекла в ліс. Потім він вибачався, сказав, що злякався, що я накинуся на нього з кулаками».

Саме після цього випадку Ірина та Олександр стали близькими друзями. Після зйомок їх відносини не перервалися і поступово переросли в кохання, але про це трохи пізніше…

Дитячі ролі в кіно

У школі звістка про те, що Ірину взяли в кіно, зустріли моторошної неприязню. Вона згадує: «Мене зненавиділи: і навіть не прийняли в комсомол, завалили на якомусь політичному питанні, та ще зловтішно помітили: «Треба вчитися, дівчинка, поповнювати свою політичну грамотність, а не кінамі всякими займатися».

Дівчинці, і без того незатишно яка відчувала себе в цій школі, і стало зовсім важко. Ірина розповіла все мамі і незабаром змінила місце навчання. Ірину перевели в іншу елітну школу — школу робітничої молоді. Тут навчалися ті, кому вчитися у звичайній школі було колись: дочка Ульянова, син Аксьонова, син Лунгіна… «Кіношним» дітям ні фізика, ні хімія були абсолютно не потрібні. Вчителі, чудово це розуміючи, до пропусків занять з поважної причини зйомки в черговому фільмі ставилися спокійно.

До закінчення навчання Ірина знялася ще в декількох картинах. Глядачі запам’ятали і полюбили її за ролями царівни Марьюшки в музичній комедії Георгія Юнгвальд-Хількевича «Туфлі з золотими пряжками», Принцеси у казці Бориса Рыцарева «Принцеса на горошині» (за мотивами творів Р. Х. Андерсена), Олени в мелодрамі Гавриїла Егизарова «Портрет з дощем»…

Як можна помітити, юної актриси, як правило, пропонували в основному ліричні ролі. Хоча були й винятки. В середині 70-х відомий режисер Елем Клімов задумав зняти фільм «Іди і дивись», — страшну картину про жахи Великої вітчизняної війни. Ірину він запросив на роль Даші. На жаль, цієї ролі не судилося відбутися. Незабаром зйомки картини за наказом «зверху» закрили. Через десять років Клімов все ж відзняв задуманий фільм, але вже з іншими акторами.

Щукінське училище. Перший шлюб

Зйомки в кіно остаточно затвердили Ірину Малишеву в рішенні стати актрисою. Після закінчення школи вона вступила в Щукінське театральне училище. Її однокурсниками були Олена Сотникова, Євген Дворжецький, Андрій Житинкін, Євген Князєв… Молоді хлопці відрізнялися запалом, життєрадісністю.

Проте студентські тусовки і романи були не для Ірини Малишевої. По-перше, вона вже тоді багато знімалася в кіно. За ці роки вона знялася в музичній казці «Вершник на золотому коні» (красуня Ай), драмах «Коней на переправі не міняють» і «Візьму твій біль», пригодницькій стрічці «Поговоримо брат» та інших фільмах.

По-друге, з 19 років Ірина Малишева стала жити разом з Александровим. Цей роман пішов їй на користь. Саша всіляко допомагав їй в осягненні професії актриси, і тому до будь-якого іспиту вона підходила добре підготовленою. Вчитися Ірина взагалі дуже любила і всі п’ять років була Ленінської стипендіаткою, за що однокурсники в шуткупрозвали її «Синя панчоха».

80-ті – 90-ті роки

У 1981 році Ірина Малишева закінчила Театральне училище ім. Б. В. Щукіна і почала працювати в Театрі ім. А. С. Пушкіна. При цьому вона залишалася, насамперед, кіноактрисою. Режисери з задоволенням запрошували у свої картини цю красиву і талановиту актрису. У 80-ті роки вона зіграла помітні ролі в кіноромані «Я тебе ніколи не забуду» (Поліна), комедії «Мертві душі» (губернаторська дочка), біографічній стрічці «Срібні струни» (Віра Володимирівна), сільської драмі «Право любити», комедії «Сон в руку або валіза» та інших фільмах.

Якщо в юності Ірині діставалися ліричні ролі, то тепер все частіше їй доводилося грати різних стервозних красунь. В житті ж вона як і раніше залишалася тихим, сором’язливим і податливим людиною. При цьому Ірина завжди була дуже емоційною і влюбливість. Вона закохувалася часто і шалено, нерідко просто вигадуючи собі цю любов на порожньому місці, як вона сама зізнається: «…щоб страждати, щоб шукати в ній матеріал для творчості». Це не могло не позначитися на її родинних відносинах з Александровим.

Разом Ірина та Олександр прожили десять років. «Це були непрості роки, — згадує Ірина Валентинівна, — наша сім’я нагадувала маятник: я то йшла, то поверталася — Саша пив, і мені, молоденькій дівчині було складно витримати його запої, але і піти назовсім не вистачало сил, все-таки він був для мене, насамперед іншому. Зрештою, ми розлучилися, і я не знаю про нього нічого».

В смутні роки 90-х Ірина Малишева практично не знімалася. Коли було важко з грошима, вона працювала в агентстві нерухомості.

Знову на екрани вона повернулася в 1999 році, зігравши одну з ролей у серіалі «Сімейні таємниці». Через рік вона знялася в ролі західної тележурналістки Діани Джексон у кримінальній мелодрамі режисера Ігоря Талпы «Особливий випадок». У цій картині вона також виконала пісні власного твору.