Ігор Кваша

Фотографія Ігор Кваша (photo Igor Kvasha)

Igor Kvasha

  • День народження: 04.02.1933 року
  • Вік: 79 років
  • Місце народження: Москва, Росія
  • Дата смерті: 30.08.2012 року
  • Громадянство: Росія

Біографія

До чужого горя Ігор Володимирович ставиться з непідробним переживанням і щирістю, пропускаючи через своє серце неймовірну кількість трагедій і драм зовсім сторонніх йому людей.

Провідний актор «Современника»

Ігор Кваша народився в 1933 році в Москві. Через дев’ять років почалася Велика Вітчизняна війна. Захищати країну відправився і його батько. З війни він не повернувся — загинув 43-му під Ленінградом…

У 1955 році Ігор Кваша закінчив Школу-студію МХАТ, після чого протягом двох років грав на сцені Мхату ім. М. Гіркого.

У 1957 році Квашу запросили в створювався театр «Сучасник». Разом з Галиною Волчек і Олегом Єфремовим вони стали засновниками театру. В «Современнике» Ігор Кваша працює і донині. Своєю блискучою грою, інтуїтивним, підсвідомим почуттям кожній ролі він дуже швидко підкорив глядачів. При цьому і сам актор до глядачів завжди ставився і продовжує ставиться з відкритістю і глибокої непідробною любов’ю. Всі спектаклі з його участю виглядають на одному диханні. Захоплені глядачі нерідко навіть переривають репліки актора оплесками.

За довгі роки актор зіграв у величезній кількості вистав, напевно, в 70 відсотках від репертуару театру. Пробував він себе і в якості режисера. Їм були поставлені: «Кабала святош» і «Дні Турбіних» Михайла Булгакова, «Кіт домашній середньої пухнастості» Войновича і Горіна, «Балалайкин і К?» Салтикова-Щедріна.

На сьогоднішній день Ігор Володимирович Кваша — провідний актор «Современника». В його театральному репертуарі — Гаєв у «Вишневому саді» А. П. Чехова, Оповідач в «Балалайкин і К°» М. Е. Салтикова-Щедріна, Папаша Карамазов у виставі «Карамазови і пекло» за мотивами пізнього Достоєвського, Фальстаф «Виндзорских насмешницах» Вільяма Шекспіра, Лестер у виставі «Граємо… Шиллера!» (сценічний варіант трагедії Ф. Шіллера «Марія Стюарт»), П’єтро в «Титулі» Олександра Галина, Саймон у «Важких людей» Йосефа Бар-Йосефа, Степан Верховенський у «Бісах» Ф. М. Достоєвського.

Любов глядачів до актора величезна. Часом доводиться чути біля віконця каси такі репліки: «А Кваша грає? Сьогодні немає? Тоді я почекаю… Я хочу тільки на Квашу!»

Робота в кіно

Не меншу популярність принесли Ігоря Кваші та кіноролі, хоча сам він вважає себе більш театральним актором, ніж актором кіно. Ігор Володимирович каже: «Театр у мене завжди був на першому місці. Мене досить часто запрошували на проби, але я відмовлявся — вважав, що кіно може перешкодити моїй роботі в театрі».

Дебютував він у 1961 році в ролі бійця Сені у військовій драмі Іллі Гуріна «У важку годину». А першою великою роботою актора стала роль молодого Карла Маркса у фільмі Григорія Рошаля «Рік як життя». Ігор Володимирович зізнається, що грав цю роль з цікавістю: «Це був людина непересічна, з тих, хто світи перевертає. Він і перевернув світ». Надалі режисери не раз запрошували Квашу на роль Маркса.

Чудовими роботами актор відзначився в 70-е і 80-е роки. Саме тоді на екрани вийшли: комедія «Солом’яний капелюшок», спортивна драма «Жереб», мелодрама «Просто Саша», пригодницький детектив «Сищик», кінопритча «Той самий Мюнгхаузен», казка «Казки старого чарівника», комедія «Людина з бульвару Капуцинів». І скрізь його герої були різними, неповторними. Всі вони мали своє обличчя, свій характер, свою долю. Вони дивували і дратували, змушували співчувати й ненавидіти…

Сам актор своєю найкращою роботою в кіно вважає роль Сталіна у фільмі Юрія Сорокіна про Максима Горького «Під знаком Скорпіона», що вийшов на екрани в 1995 році. «Напевно, це єдина моя робота, на яку я можу дивитися з боку, як ніби це не я на екрані», — зізнається Ігор Володимирович.

«Чекай мене»

Останнім часом талановитий актор виступає і в ролі ведучого чудової програми «Першого каналу» «Жди меня». Сам Ігор Володимирович зізнається, що він потрапив туди випадково. Але, здається, є все ж якесь провидіння, що саме такий відкритий, душевний чоловік став ведучим цієї передачі.

До чужого горя Ігор Володимирович ставиться з непідробним переживанням і щирістю, пропускаючи через своє серце неймовірну кількість трагедій і драм зовсім сторонніх йому людей. Залишається тільки дивуватися, скільки сил, мужності, терпіння і любові треба мати, щоб знайти саме ті єдині слова, здатні заспокоїти ридаючих близьких знову знайшли один одного, завдяки старанням команди «Чекай мене».

Родина

Дружина Ігоря Володимировича за освітою медик. По її стопах пішов і син. Проте потім, з-за фінансових труднощів син залишив професію лікаря і зайнявся бізнесом.