Гаспар Ул’єль

Фотографія Гаспар Ул'єль (photo Gaspard Ulliel)

Gaspard Ulliel

  • День народження: 25.11.1984 року
  • Вік: 32 роки
  • Місце народження: Париж, Франція
  • Громадянство: Франція

Біографія

Міжнародну популярність здобув після виконання однієї з головних ролей у детективній драмі Жан-П’єра Жене «заручини» (екранізація однойменного роману Себастьяна Жапризо). Іншою помітною роботою актора стала роль молодого Ганнібала Лектера в картині Пітера Веббера «Ганнібал: Сходження». Лауреат премії «Сезар» самому багатообіцяючому акторові (2005).

Гаспар Ул’єль народився 25 листопада 1984 року в паризькому передмісті Булонь-Билланкур в сім’ї стилістів. У дитинстві Ул’єль мріяв стати кінорежисером і по закінченні ліцею він вступив в університет Сен-Дені, де вивчав кінематограф. Однак зніматися Ул’єль почав ще школярем, першу свою роль в телевізійному фільмі він зіграв в дванадцять років. На французькому телебаченні початківця актора швидко помітили, що за кілька років Ул’єль з’явився у багатьох телепроектів.

Кінодебют Гаспара Ул’єля відбувся в короткометражному фільмі 1999 року «Прізвисько» відомої французької сценаристки і режисера Марини де Ван. Потім Ул’єль взяв участь у зйомках популярного містичного бойовика Крістофа Гана «Братство вовка» (2001) і комедії Мішеля Блана «Цілуй, кого хочеш» (2002). За роль в останній картині Ул’єль удостоївся номінації на французьку національну кінопремію «Сезар».

Свою виконавську майстерність Ул’єль удосконалював, відвідуючи акторські курси Cours Florent, де його помітив класик французького кіно Андре Тешіне. Ул’єль отримав головну роль у драмі Тешине «Заблукалі» (2003), його партнеркою виступила зірка французького екрану Еммануель Беар. Події картини, знятої за романом Жиля Перро, розгортаються під час Другої світової війни влітку 1940 року. Ул’єль грає загадкового підлітка Івана, допомагає вижити в сільській глушині вчитель Оділь (у виконанні Беар), що бігла з двома дітьми з окупованого німцями Парижа. За визнанням критиків, Гаспар Ул’єль блискуче справився з цією непростою роллю. За неї актор знову номінувався на премію «Сезар».

Наступною роботою Гаспара Ул’єля стала епізодична роль в амбітному проекті «Валізи Тульса Люпера» визнаного майстра європейського кінематографа Пітера Грінуея. У 2004 році на екрани вийшла великобюджетних детективна драма Жан-П’єра Жене «заручини», екранізація однойменного роману популярного французького письменника Себастьяна Жапризо. У цьому фільмі Ул’єль виконав роль центрального персонажа — солдата Манека, то загиблого, то чи зниклого безвісти на фронтах Першої світової війни, розшуками якого зайнята його хромая наречена Матильда (її зіграла Одрі Тоту). Картина, яка зібрала хороші відгуки в пресі, була тепло зустрінута публікою і принесла Ул’єлю всесвітню популярність. Актор особисто представляв фільм у багатьох країнах, зокрема, побував у Москві на тижня французького кіно, в рамках якої відбулася російська прем’єра «довгих заручин». За цю роль Ул’єль нарешті отримав «Сезара» як найбільш перспективний молодий виконавець (всього ж фільм завоював п’ять «Сезаров»).

У тому ж 2004 році Гаспар Ул’єль з’явився в головній ролі в скромній сімейній драмі «Останній день». Його герой — вісімнадцятирічний студент Симон — приїжджає в Ла-Рошель провести новорічні канікули разом з батьками. Спроба Симона розібратися у власній сексуальності і у відносинах з близькими обертається трагедією. Картина залишилася практично непоміченою, за межами Франції вона демонструвалася лише на фестивалях гей-кіно. Глядацьку увагу обійшло і наступну стрічку за участю Ул’єля «Будинок Ніни» (2005) про проблему голокосту у Франції. 18 травня 2006 року на Каннському кінофестивалі було представлено міжнародний проект «Париж, я люблю тебе», створений зусиллями двох десятків режисерів, кожен з яких зняв епізод, присвячений одному з округів Парижа. У цій картині Ул’єль опинився в компанії таких зірок світового кіно як Фанні Ардан, Елайджа Вуд, Жерар Депардьє, Наталі Портман, Боб Хоскінс. Проте, за загальним визнанням критики поставлена Гасом Ван Сентом новела «Маре» про кварталі гомосексуалістів, в якій зіграв Ул’єль, — одна з найбільш слабких замальовок фільму.

На початку 2007 року на світові екрани вийшов довгоочікуваний пріквел «Ганнібал: Сходження», у якому Гаспар Ул’єль втілив образ людожера і естета Ганнібала Лектера, вигаданий письменником Томасом Харрісом. Картина оповідає про юність Лектера, рухомого бажанням помститися за смерть своєї сестри. Фільм, поставлений Пітером Уеббером і спродюсований Діно Де Лаурентісом, став першим (не рахуючи епізодичній ролі в «Валізи Тульса Люпера») в кар’єрі Ул’єля, де йому довелося грати на нерідній англійською мовою. Втім великої проблеми це не викликало, так як актор з дитинства вільно володіє англійською. Куди важче було знайти підхід до персонажа, ассоциирующемуся у мільйонів кіноглядачів з образом, створеним Ентоні Хопкінсом. У своїх інтерв’ю Ул’єль зізнавався[1], що прагнув максимально дистанціюватися від акторської манери Хопкінса. Результат виявився не надто переконливим. Більшість шанувальників Лектера залишилися розчаровані, сам же фільм удостоївся низьких оцінок від кінокритиків. При бюджеті в 50 мільйонів доларів картині вдалося зібрати в прокаті не багатьом більше 80 мільйонів.

Додаткові факти

Шрам на лівій щоці — результат нападу добермана, якому Гаспар Ул’єль зазнав у віці шести років.

Фільмографія

1999 — Прізвисько / Alias (короткометражний) — Ніколя Трайе

2001 — Братство вовка / Le pacte des loups — Луї

2002 — Цілуй, кого хочеш / Embrassez qui vous voudrez — Люк

2003 — Заблукалі / Les egares — Іван

2004 — Валізи Тульса Люпера, частина 2: З Во до моря / The Tulse Luper Suitcases, Part 2: Vaux to the Sea — Леон

2004 — заручини / Un long dimanche de fiançailles — Манек

2004 — Останній день / Le dernier jour — Симон

2005 — Будинок Ніни / La Maison de Nina — Изик

2006 — Париж, я люблю тебе / Paris, je t’aime — Гаспар

2007 — Жак-Лускунчик / Jacquou le croquant — Жак

2007 — Ганнібал: Сходження / Hannibal Rising — Ганнібал Лектер