Дмитро Кузеняткин

Фотографія Дмитро Кузеняткин (photo Dmitriy Kuzenyatkin)

Dmitriy Kuzenyatkin

  • День народження: 18.07.1982 року
  • Вік: 34 роки
  • Місце народження: Уральськ, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Провчившись 5 років в Театральній Академії і паралельно навчаючись в театрі (навчання проходило як в Академії, так і в театрі «Буф», художнім керівником якого був Ісаак Романович), я ввібрав від більш досвідчених акторів всю інформацію.

Я народився 18 липня 1982 року в місті Уральськ (республіка Казахстан) у родині військового, так що з дитинства звик до полупоходной життя. Коли я був ще зовсім маленьким, наша сім’я переїхала в село Лугове Джамбульської області, потім батька перевели у Фрунзе (нині Бішкек), потім в Оренбург, а потім в Кострому.

Вже з дитячого садка мене — шибеника вихователі та вчителі займали у всіх святах і дитячих ранках. Ким я тільки не був! І клоуном Дінь-Дон, греком, маленьким солдатом і навіть свинкою Хрю-Хрюшки…

З самого раннього дитинства я з цікавістю вивчав все, що нас оточує. Фантазія допомагала круглим настінним годинником стати колесами, але на колесах, як ви розумієте, не може бути стрілок, тому стрілки — геть! Рожевий слон у мене, звичайно, ставав літаючим, і нічого, що при його урочистому запуску, у сусідів розбилася кришталева люстра… Або танк на дистанційному управлінні мною перероблявся в всюдихід: розбирався до підстави, а потім збирався. Правда потім він вже, звичайно, не їздив, адже після складання залишалося величезна кількість «зайвих» запчастин!

Я був активним і дуже допитливою дитиною, тому батьки мене відправляли у різні гуртки, та я й сам часто приходив додому і казав, що записався в чергову секцію…

Авіа

моделювання, музична школа по класу фортепіано та гітари, хор, вільна боротьба (після вивиху правої руки на тренуванні як-то я з цим видом спорту не дуже подружився), фотогурток та багато іншого… Десь я затримувався довше, десь менше, але прагнення довідатися що-небудь і навчитися чому-небудь до сьогоднішніх днів мене не покидає! У 1993 році ми всією родиною, а це я, мама, тато і молодша сестра переїхали в Оренбург, де я поміняв ще 3 школи (за все життя у мене їх було у мене 5). Останню школу № 61 з поглибленим вивченням німецької мови згадую з особливою любов’ю! В Оренбурзі мама мене і сестру визначила в дитячий музично-хореографічний ансамбль «Лускунчик». До речі саме з цим колективом ми їздили на конкурс «Ранкова зірка», де стали суперфиналистами. Художніх керівників у нас було двоє: А. Я. Строілова відповідала за танцювальну складову, а О. К. Ольхова за вокал. Незабаром в наш «Лускунчик» педагогом по вокалу влаштувалася і моя мама. Унікальність цього колективу полягала в тому, що дітей розвивали в декількох напрямках — танець, спів, і навіть акторська майстерність. Після закінчення школи та випуску з «Лускунчика», я остаточно зрозумів, що хочу пов’язати своє життя з мистецтвом. Тому в 1996 році відправився в Мінськ вступати в

Білоруський Інститут Культури, але не здавши іспит, поїхав у Кострому, куди в цей момент переїхала моя сім’я. І саме там я легко вступив в Kostroma училище культури на відділення хореографії. Під час навчання мене дуже часто запрошували взяти участь у театральних постановках, так, наприклад, для атестації училища силами всіх відділень був поставлений спектакль «Весілля Бальзамінова», роль Бальзамінова у ньому доручили зіграти мені.

Треба додати, що паралельно з навчанням в училищі ми з мамою організували вокально-хореографічну студію «Помаранчева рапсодія». Там займалося близько 100 чоловік від 4-х до 25 років. Мама викладала вокал, а я викладав хореографічні дисципліни. Сьогодні я живу і працюю в Санкт-Петербурзі, мама припинила свою педагогічну діяльність, але наша спільна справа досі жваво. У Костромі цей колектив багато знають і люблять! І це дуже приємно!

Захоплений акторською діяльністю, я абсолютно випадково дізнався, що в Санкт — Петербурзі існує Театральний Інститут. Волею долі для підвищення педагогічної кваліфікації наших викладачів у Кострому приїхали педагоги з пітерської «театралки» і, подивившись на мене, запропонували вступати на курс В. Р. Штокбанта, який набирав студентів саме в тому році, коли я закінчував вчи

лище. Отримавши червоний диплом, я поїхав вступати до Санкт-петербурзьку театральну Академію…

Як нормальний абітурієнт я підготував байку Лафонтена (правда на французькою мовою), з танцем після хореографічного відділення теж все було непогано, а коли я заспівав «Стильний помаранчевий галстук» з репертуару групи «Браво», комісія одноголосно прийняла рішення взяти мене на курс, причому взяли мене туди в якості режисера.

Провчившись 5 років в Театральній Академії і паралельно навчаючись в театрі (навчання проходило як в Академії, так і в театрі «Буф», художнім керівником якого був Ісаак Романович), я ввібрав від більш досвідчених акторів всю інформацію. Я шукав себе, своє обличчя, брав участь у різних конкурсах. Де-то вигравав, де-то немає, але завжди робив висновки і роботу над помилками. Я робив це з великим задоволенням і ентузіазмом і, напевно саме тому став кращим випускником 2008 року.

У 2009 році взяв участь у програмі «Хвилина слави», в якій дійшов до фіналу.

На сьогоднішній день продовжую працювати в театрі «Буф», граю шоу-програму «Звичайне — незвично, або людина, яка палить!!!», а також багато зайнятий у кінозйомках.

На останніх курсах театральної академії одружився, на сьогоднішній день виховуємо доньку на ім’я Любов.