Бата Недич

Фотографія Бата Недич (photo Bata Nedic)

Bata Nedic

  • День народження: 30.05.1962 року
  • Вік: 54 роки
  • Місце народження: Белград, Росія
  • Громадянство: Росія

Біографія

Випадки, коли наші співвітчизники в пошуках більш цікавої та високооплачуваної роботи переїжджають за кордон, не так вже й рідкісні. При цьому зарубіжних діячів мистецтва, які постійно працюють для російського глядача, не так вже й багато. До їх числа належить серб Бата Недич, режисер багатьох полюбилися глядачам телесеріалів.

Бата Недич – уродженець колишньої Югославії, яка дала світові чимало відомих діячів кінематографії, в першу чергу знаменитого режисера Еміра Кустуріцу. Недич — серб за походженням, він народився в Белграді в 30 травня 1962 року. Відслуживши після закінчення школи армійську службу, Бата вирішив стати кінорежисером. За традицією, майбутні югославські режисери виїжджали на навчання до Праги. Однак буквально перед самим від’їздом Бата Недич побачив культовий радянський фільм «Москва сльозам не вірить’, який тоді тільки з’явився в югославському прокаті, і вирішив – він буде вчитися в Москві. Приймальні іспити в ГІТІС молодий чоловік подолав успішно, однак керівник курсу Олександр Михайлович Згуриди поставив йому умову – в найкоротші терміни освоїти російську мову. З цим завданням уродженець Белграда впорався блискуче – вже через три місяці безперервного спілкування з однокурсниками він не тільки побіжно виголошував спочатку непосильне для нього слово ‘зошит’, але і міг вільно спілкуватися на будь-які теми.

У 1987 році Бата Недич, отримав диплом режисерського відділення ГІТІС, повернувся до рідного Белград. Наприкінці вісімдесятих років у Югославії працювали переважно італійські та американські режисери, які знімали там фільми своїх кіностудій і привозили основний персонал і виконавців з собою. Недич почав роботу зі скромної посади асистента, потім поступово виріс до

помічника режисера.

У 1989 році Бата працював другим режисером на зйомках фільму «Вихід № 19′ метра югославського кіно Пурише Джорджевича. Базою для зйомок спільної радянсько-югославського стрічки на військову тематику була обрана Київська кіностудія ім. Довженка. Однак через десять днів після приїзду в Київ Джорджевич припинив роботу над проектом і виїхав з Києва. Продюсери звернулися до Баті Недичу з проханням знімати фільм самому. Той погодився, однак поставив умову, що весь сценарій буде переписаний. Фільм отримав нову назву — ‘Поїзда без посмішок’- і було завершено в рекордно короткий термін, буквально за десять днів, проте в прокат так і не вийшов.

Політичні перетворення в СРСР і країнах колишнього соціалістичного табору, соціальні потрясіння, галопуюча інфляція та падіння економіки – все це не могло не позначитися і на роботі кінотеатрів, хоча режисерський дебют Бати Недича неодноразово демонстрували по телебаченню.

Після завершення роботи над своїм першим фільмом Бата вирішив продовжити свою освіту і вступив до аспірантури при Режисерських курсах у Празі, студентом яких він коли-то планував бути. Захистивши випускну роботу за тематикою, пов’язаною з особливостями роботи з професійними та непрофесійними виконавцями, Недич опинився на роздоріжжі. В Югославії вже почалося військове протистояння, а в стрімко развалива

ющемся СРСР кіностудії практично припинили роботу. Бата пробував різні професії, але, як заявляв сам режисер, він і гроші виявилися несумісними. У Москві колишній режисер працював перекладачем і водієм в нафтовій компанії, відкривав ресторан – однак організувати успішний бізнес ніяк не виходило. З Москви Недич переїхав у Київ і спробував налагодити зв’язки з продюсерами, знали його по зйомках першого (і поки що єдиного) фільму. І тут нарешті сербу початок везти – він знайшов не лише роботу на українському телебаченні, але й дружину, киянку Кіру Биеник, що займалася ресторанним бізнесом, а згодом стала викладачем йоги. В 1995 році у них народився син Петро, а в 1998 році – дочка Софія.

Успішними стали і проекти Недича на українському телеканалі ‘Інтер’. Він створив концепцію комедійного шоу «Антологія українського анекдоту’, став автором дуже рейтингової гумористичної передачі ‘Золотий гусак’ (первісна назва «На розі Хрещатика і Дерибасівської), випускав «Домашній лоцман’, ‘Пан або (чи) пропавши’, ‘Енциклопедія’.

Через деякий час Бата Недич повернувся до свого улюбленого заняття – кінорежисурі. На хвилі піднесення інтересу до мильних опер він почав роботу над телевізійним серіалом ‘Зцілення коханням’ (2004). Цей проект, в якому брали участь такі відомі актори, як Еммануїл Віторган, Валентина Тализіна та ін., незважаючи на зауваження кінокритиків, придбав велику популярність у глядачів і навіть перевершив за рейтингом знаменитий ‘Клон’. Успіхом користувалися також серіали ‘Вовк’ (2006), ‘Ангел-хранитель’ (2006), в якому знімався син Недича Петро, мелодрама ‘Вікна’ (2008).

У 2010 році Недич ненадовго відійшов від концепції мильних опер, знявши серіал ‘108 хвилин’, присвячений піввікового ювілею польоту Юрія Гагаріна. За ним пішов комедійний медичний серіал ‘Маршрут милосердя’ (2010).

У 2012 році Бата Недич виступив у ролі театрального режисера, поставивши в Київському театрі драми і комедії п’єсу свого земляка Душана Ковачевича ‘Радован III’.

У 2013 році режисер став працювати над продовженням рейтингового серіалу ‘Інститут благородних дівиць’. Другий сезон цього проекту, який вийшов під назвою «Таємниці інституту благородних дівиць’, відрізнявся від першого більшою динамічністю і розвитком кримінально-авантюрних сюжетних ліній. До однієї з найуспішніших робіт режисера (спільно з Олександром Моховим і Батой Недичем) на сьогоднішній день слід віднести серіал ‘Поки станиця спить’ (2014), що став лауреатом премії ‘ТЕФІ’ і вже полюбився багатьом телеглядачам.

Наступною роботою талановитого режисера стане третій сезон проекту ‘Інститут благородних дівиць’, що має назву ‘Долі інституту благородних дівиць’, показ якого намічений на 2015 рік.