Анатолій Юрченко

Фотографія Анатолій Юрченко (photo Anatoliy Yurchenko)

Anatoliy Yurchenko

  • День народження: 27.08.1939 року
  • Вік: 63 роки
  • Місце народження: с. Сказенцы, Вінницька область, Україна
  • Дата смерті: 03.08.2003 року
  • Громадянство: Україна

Біографія

Після закінчення школи Анатолій Юрченко, успішно пройшовши всі вступні випробування, вступив на акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка – Карого.

Початок

Анатолій Юрченко народився 27 серпня 1939 року в селі Сказенцы, Вінницької області у простій селянській родині. Спочатку його дитинство припало на роки війни, а потім не менш важкі повоєнні роки. Тяжкості і негаразди непросте життя не зломили хлопця, не погубили в ньому віру в просте людське щастя, віру в майбутнє.

Після закінчення школи Анатолій Юрченко, успішно пройшовши всі вступні випробування, вступив на акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка – Карого.

Кіно

Кіно завжди тягло Анатолія Юрченка, манило, кликало і ось в 1957 році, блискуче закінчивши інститут, він все ж таки домігся свого — став актором кіно, відразу ж зігравши епізодичну роль Міті Попика в картині «Партизанська іскра». Слідом пішли ролі другого плану в драмі «Іванна», у кіноповісті «Спадкоємці», і одна з головних ролей — красень Степан в музичній комедії Віктора Іванова «За двома зайцями». А після ролей у комедії «Стежки-доріжки» та пригоді «Юнга зі шхуни «Колумб», Анатолій Юрченко в 1963 році став актором Київської кіностудії імені Довженка.

У молодого і талановитого актора не було недоліку в роботі. На жаль, головні ролі «обходили його стороною, але «адже на всіх їх теж не напасешся, комусь треба бути на підхваті» – філософськи розмірковує актор. І ось Анатолій Юрченко тут як тут! Та це актора і нітрохи не бентежило, йому подобалася його робота, він обожнював кіно, любив глядача, який був йому в свою чергу вдячний за чудову гру, нехай навіть і в епізодах! Він, здавалося, народився артистом і образи, створені ним у військовому фільмі «Розвідники»,в мелодрамі «Олеся», кіноповісті «Ніна», в пригоді «Серце Бонівура» були об’ємні і всеохоплюючі.

Режисери любили працювати з Анатолієм Юрченком, їм подобалося, як він перетворював одноразові, прохідні ролі в справжні шедеври. Голощапов у військовій кінострічці Вадима Лисенка «Взяти живим», і юрченский герой в романтичній мелодрамі Анатолія Іванова «Щасливий, хто любить», і неповторні образи, створені ним у психологічній драмі «Гріх» за мотивами однойменної повісті Володимира Винниченка режисера Олега Бійми, і, звичайно ж, знакова, і, на жаль, остання роль у режисера Абдуллаєва у притчі «В’язниця» про механізм політичних інтриг.

Анатолій Юрченко жив і працював в своєму улюбленому місті Києві. Жив скромно, тихо і щасливо. Щасливо просто, по-людськи. Актор пішов з життя 3 серпня 2003 року, похований на центральному кладовищі в Києві.

Фільмографія:

1957 Партизанська іскра

1958 Киянка

1959 Іванна

1960 Спадкоємці

1961 За двома зайцями

1963 Стібки-доріжки

1963 Юнга зі шхуни «Колумб»

1964 Казка про Мальчиша-Кибальчиша

1965 Нескорений батальйон

1965 Акваланги на дні

1968 Розвідники

1970 Олеся

1971 Ніна

1971 Серце Бонівура

1972 Нічний мотоцикліст

1972 Пропала грамота

1973 Будні карного розшуку

1973 В бій ідуть одні «старики»

1973 Доміно

1976 Ви Петьку не бачили?

1976 Там вдалині, за рікою

1978 Тачанка з півдня

1982 Взяти живим

1984 Якщо можеш, прости…

1985 Батальйони просять вогню

1986 Щасливий, хто любив…

1987 Казка про гучному барабані

1989 Хочу зробити зізнання

1991 Вишневі ночі

1992 Гріх

1992 Гра всерйоз

1993 Пастка

1994 В’язниця